Океан уяви!

0

 

Уява – безмежний дар від народження, яким людина користає не часто, або так, щоб завдати болю собі, оточуючому світу. Кожна людина є художником власного життя з особливим впізнаваним стилем. Відпустити уяву – це йти на зустріч до істини.

Думки талановитих людей про уяву!

Роман Жахів, письменник: “Уява – це те що елліни називали словом εἶδος (ейдос); ιδέα — початок. Я справжній ідеаліст і переконаний, що все починається з ідеї, а потім матеріалізується. Неодноразово переконувався в тому, що багато подій мого життя спочатку з’являлися в моїй уяві. Уявний світ – це предтеча світу матеріального. Можливо, уява – це передчуття того, що має статися, оскільки все наперед запрограмовано Абсолютом і частинка того відкривається нам наперед і ми це називаємо уявою”.

Галина Волчинська, блогер: ” Уява – це атрофована інтуїція, яку мусять використовувати люди, коли надали ментальному плану взяти вверх над природними інстинктами”.

Олена Желязо, піар-фахівець: “Уява –  це кольорова фарба дитинства. Коли життя стає чорно-білим вона рятує душу від попілу стражань. Боженька дивиться на тебе, хитає головою і дає тобі пензлик. І ти – широкими і жирними мазками повертаєш самого себе до світу краси і любові. Уява – це кіно, в якому ти стаєш режисером, сценаристом і актором. Ти вільний зіграти свою роль, як заманеться тільки тобі. Уява – це відчуття вільної людини, яка знайшла в собі сили розмалювати, зіграти своє життя так, щоб його відлуння перетворилось на веселку, а люди дивились і раділи з того, що хтось зумів подарувати їм це природне диво на тлі сірого дощового неба”.

Наталка Гончаренко, викладач Art Discovery: “Уява – це крила, це чоботи-швидкоходи, які дозволяють людині не перейматись обмеженнями у власній швидкості чи фізичним станом взагалі. З уявою долаються простір, час і купа купезна перешкод. Уява розвивається, якщо людина інвестує в це час і бажання. Створюючи в уяві бажані образи, можна змінити своє життя. Не просто на краще, а докорінно! Першим моїм свідомим здобутком за допомогою уяви було помешкання  Використовую цей інструмент з вдячністю. Уявити – це користуватись вудкою, а чи витягнеш ти прегарну рибину чи зачепишся об корчі – залежить від тебе, бо ж уявити можна різне. Уява – інструмент, що вимагає етичного використання”.

Андрій Пермяков, поет: “Уява – парарельний світ, від якого можна брати сили на життя у буденному”.

Ірина Хомин, письменниця, поетеса: “Насамперед, думка – це початок дії.А сама уява – це особливий стан, який дозволяє творити. Різна уява дарує різні можливості. Написання тексту, наприклад роману, це якоюсь мірою існування в тому особливому світі, де все можливе і майже все залежить від автора. Але та ж сама уява часто допомагає і за межами художнього чи поетичного тексту – це може бути спосіб представлення якогось цікавого заходу. Утім, найбільш цінною вважаю здатність поєднувати уяву і реальність. Це коли бачиш безліч ідей, які можна поєднати зі своєю творчістю (до прикладу, маловідомі історичні факти в художньому тексті) чи різноманітні передачі на цікаві теми. Мені здається, що на цю тему можна говорити багато, бо добре розвинена уява – це безліч можливостей. Інша річ – можливість реалізації уяви та ідей”.

Олег Луньов, художник: “Уява – то особливий, неповторний код людини, яким, якщо повезе, можна поділитися з іншими, незалежно від професії. Можливості її безмежні, бо саме вона формує майбутнє. Другий (після лінощів) рушій прогресу”.

Solomia (справжнє ім’я – Олена Карпенко), співачка, композитор, поет:”Уява – це те, що відрізняє людину від тваринного світу:  абстрактні образи, ідеї, мрії. Те, що робить життя людини осмисленим і наповненим. Те, що створює принципово нову царину діяльності,  переводячи тваринне «тут-і-зараз» на інші шаблі: «час», «простір» і «усвідомлення свого місця в них».

Богдан Коломійчук, письменник: “Уява – хліб, інструмент, як для кожного письменника”.

Тетяна Белімова, письменниця: “Уява – це те що робить людину вільною, підіймає над буденністю. Уява – це інструмент митця, за допомогою якого він може створити дивовижну реальність, яка буде схожою і водночас не схожою на справжню. Без уяви людина не могла б мріяти, а значить жила б у пластиліновому світі”.

Олег Сілін, письменник, журналіст: “Уява – це те, що робить людину людиною. Більшість нашого життя ми тільки те й робимо, що уявляємо. Від дуже приземлених речей на кшталт якою має бути завершена робота, до більш глобальних.
Уява – вона як Всесвіт: безмежний, проте граничний. Відомо, наприклад, що жоден європеєць не зміг придумати кенгуру, бо таких тварин ніколи не бачив. Наша уява компілюється із досвіду, особистого і загального, тож чим більше ми пізнаємо, тим ширше стає уява. Межі уяви сучасної людини значно ширші за уяву античних пращурів, але наші праонуки будуть сміятися над недолугими представленнями про іншопланетят, коли ми врешті-решт з ними познайомимося”.

Анастасія Лавренішина, письменниця, сценарист: “Уява – це те, що знаходиться поза спиною. Ти не бачиш його, але відчуваєш, що воно є. Уява – це «Світ Ось-Ось» з казочки про Жужжу, світ, в якому нічого не трапляється, але має ось-ось трапитись.
Я вважаю, що можливості уяви просто безмежні, адже все, що ти вигадав вже є. Існує незримий сервер, де зберігаються усі створені образи. Ось чому кажуть, що «ідеї літають у повітрі». Насправді, люди просто ставлять одну лапку за межу, у Світ Ось-Ось і підсвідомо або ж свідомо хапають першу-ліпшу ідею. З уявою треба бути дуже обережним. Алісу вона завела і вивела. Але то була лише казка, якою керував Керролл”.

Світлана Талан, письменниця: “Природала зробила людині чудовий подарунок – наділила її уявою. З її допомогою людина може прожити інше, чуже, або уявне життя, уявити своє майбутнє, додати у нього тих, хто вже не поруч. Зізнаюся, що у мене багата уява, як і в усіх письменників. Саме вона дозволяє мені бувати там, де не була, бачити тих людей, яких створила моя власна уява. Саме так народжуються нові романи”.

Олеся Венгринович, поетеса: “Уява – це творча матерія, той сектор мислення, де досвід формує нові логічні зв’язки, де народжуються нові рішення, ідеї, бачення, за допомогою відтворення та трансформації пережитого, побаченого, почутого.
Для мене уява – це додатковий бонус творчої людини, який може потужно компенсувати нехватку інформації, підсилювати і спрощувати розвиток людини, використовуючи, простіші по природі, образні методи засвоєння інформації.
Я розумію уяву як унікальну форма мислення людини, здатність відтворювати коли-небудь побачене, почуте, за допомогою образів та асоціацій”.

Марія Ткачівська, письменниця, поетеса: “Уява – це малюнок наших бажань, мрій, сходинок до успіху. Це – аморфні фігури наших ледь уловимих сподівань, прихованих надій, невпевненості, які ми самі собі виліплюємо, поправляємо і переробляємо наново. Ні в чому ми не буваємо такими відвертими, як в уяві. Уява – це спортивний майданчик для тренування своїх прихованих можливостей та реалізації планів, своя програма, яка запускає у простір невидимий потенціал природніх сил, який починають працювати, тільки-но починаємо малювати в уяві картини майбутньої реальності. Уява – це крила творчості, які не бояться підійматися вище поставленої життям мітки. Це джерело нових випробувань, які проживаємо наодинці з собою перед тим, як запропонуємо їх світові. Уява легка, бо може летіти вище, ніж дозволяє розум. Уява гнучка, бо не має ні меж, ні кордонів і вміє будувати мости там, де розум накладає свої табу. Уява нескінченна. Вона вміє моделювати реальність, якщо давати їй можливість для реалізації. Є уява світла, як ранок, з якої хочеться починати день. Є уява похмура, як грозова хмара, від якої хочеться втекти у просвіток. Розганяю вітром уяву, яка несе тривогу, і бачу, як вона перероджується на світло. Обережно, як ажурну ліпку, беру в долоні свою мальовану світлом уяву і кладу на ранкове підвіконня. Хай звикає до реального світу. Хай буде реальністю”.

Крістіна Кельті, перекладач: “Уява може виступати як психічний процес або як певна ідейна концепція про предмет абстрактного чи матеріального плану. Уява в кожного індивідуальна, так як вона базується на індивідуальному досвіді кожного. З досвіду роботи можу ствердити, що уявою володіють не всі, а переважно ті, хто мислить образами, хто сприймає світ візуально (якщо ми говоримо про образну уяву).
Саме тому творчі люди володіють багатою уявою, в них розвинуті сфери сприйняття навколишнього світу, і з того досвіду формується уява. Ті образи минулого трансформуються і завядки призмі особистості, яка в кожного індивідуальна, ми можемо бачити ті плоди уяви.
Звісно, найяскравішими взярцями, на мою думку, це є плоди, які втілені у високе мистецтво, яке приносить гармною і збалансованість”.

Вікторія Гранецька, Анастасія Нікуліна, письменниці. “Світ без часу” (уривок з роману): «…Маленьким хлопчиком він завше дивувався, як то влаштовані годинники, міг довго розбирати і роздивлятися котрийсь із них, дорослі навіть жартували — бути малому годинникарем. Його батько був годинникарем. А шестирічний Богданко уявляв себе маленьким жителем великого складного механізму, дозволяючи своїй уяві вільно вести його за собою — крокував коліщатками, видирався на великі шестерінки, з ніг до голови вимащувався в мастилі… А потім повертався у реальний світ, і так йому хотілося сконструювати власного годинника, такого хитромудрого та незвичайного, щоб усі просто очманіли. Він навіть потай малював годинники зсередини останніх сторінок своїх шкільних зошитів, один химерніший за інший — у вигляді замків, колоній чи й цілих світів, які належали тільки йому — своєму володарю, своєму годинникарю, котрий міг, коли забажає, зупинити життя і знову зрушити його з мертвої точки відліку. Бути маленьким усемогутнім божеством — хіба не казка? Дарма, що дорослі сварили його за ті розмальовки — потай вони пишалися, що в малого є велика мрія… Годинникарем він не став. Якось загубилася ця дитяча мрія у вирі нестримного дорослішання, та й хто б то з доброї волі у наш час мріяв би працювати годинникарем… Усі прагнуть вивчитися на економістів, менеджерів, юристів… перекладачів — словом, працювати головою, а не руками. Нічого не створювати, натомість мати все. Переливати з пустого в порожнє. Десь так він мислив у хвилини найтяжчої безнадії, коли його чарівні дитячі сни перетворилися на зловісні дорослі кошмари, де він був уже не володарем, а безпорадною піщинкою, що застрягла у жорнах велетенського годинникового механізму, який перемелював час».

Юрій Шевела, бібліограф української фантастики: “Уява – це Початок Усього. Уява – це здатність викликати образи. Уява – це Мрія! Не було б у людини уяви, не було б нічого: ніяких творів мистецтва, ніяких наукових відкриттів, ніякого технічного прогресу і польотів у космос. Ще Мішель Монтень писав: «Сильна уява породжує подію». І це істинно так. І це не містика, хоч якась таємниця безсумнівно присутня. Людина уявляє, мріє… і слідує за своєю мрією! Недарма кажуть: «Якщо ти можеш щось уявити, то зможеш і здійснити».

Книги по уяві… Їх дуже багато – філософські, психологічні. Є просто теоретичні, а є практичні, де вчать, як розвивати уяву. Як на мене, це все одно, що вчити людину дихати. Я би радив читати художні твори. Якщо по уяві, то, наприклад, «Ілюзії» Річарда Баха. Маленьким діткам потрібно читати казки – саме вони дають поштовх уяві. Чудові в цьому плані фантасмагорії – в них уява, фантазія доведені до граничної точки свободи, ніяких меж, рамок і заборон. Наприклад, чудовий роман Горана Петровича «Атлас, складений небом». Такі твори дійсно можуть розвивати уяву, але тільки в тому випадку, якщо людина відкрита для цього. Багато хто не любить, не розуміє і не приймає фантасмагорії і це їх право. До речі, є непогана книга з психології, написана як фантасмагорія: Євген Клюєв «Між двох стільців». З не художніх ще б рекомендував «Та, що біжить з вовками» Кларісси Пинколи Естес і «Дао Вінні-Пуха» Бенжамена Хоффа. Не зовсім по уяві, але про неї”.

Христина Лукащук, письменниця: “Відразу мені видалось, що це легке запитання а сіла писати – не все так просто. Мабуть, тому, що уява ніколи не була чимось відокремленим від мене. Мене ніколи вмисно не вчили уявляти. Я не бавилася в ігри з розвитку уяви. Вона та уява просто була. Уява – то я. Власне, допоки я не дізналась, що існує така категорія як уява – я не знала про її існування. Адже це було як дихати – уявляти. Пробую згадати коли так насправді почала уявляти. Мабуть, тоді, коли гортала книжки. Мальовані. З гарними, цікавими малюнками. Мабуть так. Мабуть, не сам текст штовхав до уяви а саме фантастичні ілюстрації. І то не мусили бути такі от гіперреалістичні чи багатоколірні як нині – ні. То були звичайні, подекуди навіть чорно-білі ілюстрації. Як нині пам’ятаю Франкового Лиса Микиту пера Карафи Корбут. Пам’ятаю як невимовно жаль мені було того лиса, на якому злиплося від фарби хутро. Хоч вже тоді прекрасно розуміла що лис – негативний герой і жаліти його не варто. Але малюнок був такий переконливий і так не важко було уявити усю біль і страх пофарбованого в синє злочинця, що не могла не уявити тваринячого трагізму. Доречі ті малюнки так засіли в голову, що коли почала робити перші свої ілюстрації, художній редактор писала мені, що треба робити малюнки більш сучасно а то вони нагадують роботи Карафи Корбут. Головний редактор і не здогадувалась, що то була найвища похвала того що роблю. А ще пам’ятаю казку про Хлопчика котрого викрав Нептун і поселив у своєму царстві. Пропонував Хлопчику багатство розмаїте, золото-перли зі затонулих кораблів а він все хотів до мами. Так от – я тоді, дитиною, розглядаючи малюнки тих скарбів, русалоньок, що на тацах тримали дивовижні наїдки-напитки відмовлялась Хлопчика розуміти. Уявляла себе на його місці, серед того незліченного багатства і геть не хотілось мені вертатись до тих кількох забавок що були в моєму тодішньому арсеналі. І все-таки що таке уява для мене? Мабуть щось схоже на карту скарбів. Надія, спосіб відшукати щось сокровенне, відшукати себе. Хоч сама карта є річчю ефемерною, загадковою, радше казкою, легендою аніж дійсністю, проте надію ж то вона живить справжнісіньку. А далі все залежить від тебе. Повіриш в карту – знайдеш скарб, знайдеш себе. Не повіриш – так і залишишся без нічого. Вибір є. Сенс в тому, чи ти з нього скористаєш”.

22 липня о 19.00 у Radisson Blu Hotel, Kyiv відбудеться наступний захід у рамках масштабного проекту знань “Інтелектуальні дискусії”.
Тема 2: “Уява”.

Модератор: Маріанна Маліна, фантаст
Формат: дискусія (сильні експерти, активні зацікавлені глядачі, запитання з Інтернету, телефонні дзвінки)

Спікери:
- Анна Зайцева, казкотерапевт, сертифікований HR (кваліфікація SpHR з 2009 року, підтверджена у 2013), сертифікований NLP-практик, співзасновник HR-Кав’ярні;
- Денис Замрій, відомий сценарист;
- Володимир Медвєдєв, доцент кафедри нейрохірургії Національного медичного унікерситету ім. О. О. Богомольця;
- Сергій Перникоза – програмний асистент асоціації УМДПЛ.
Хронометраж: 2 години.
Адреса: вул. Ярославів вал, 22, метро “Золоті ворота”, Київ.
Відбуватиметься відео-зйомка заходу.

Реєстрація на захід:
+38068 100 14 32, in.bignames@gmail.com ( в заявці вказувати прізвище, ім’я, сферу, посаду, зацікавлення, мобільний та електронну пошту, в темі листа “Уява. Інтелектуальні дискусії. Прізвище та Ім’я).

Збирала цитати: Ірина Новоставська

Малюнок: Роксолана Гнатюк

Матеріал підготований в рамках мастабного проекту знань “Інтелектуальні дискусії”, організатором якого є Інтернет-видання “ГУЧНІ ІМЕНА”.

Джерело: Енциклопедія Щастяhttp://schastya.info/