Крадіжки ідей: Чи крадуть ідеї? Хто краде? В кого вкрали?

 

28 вересня 2015 о 19.00 в Radisson Blu Hotel, Kyiv (вул. Ярославів вал, 22) в рамках масштабного проекту знань “Інтелектуальні дискусії” відбудеться наступний захід “Крадіжки ідей”. Традиційно різноманітні фахівці нашої країни висловили свою точку зору про це.

Спершу переглянемо офіційні дані.

За данними офіційного порталу Державної служби інтелектуальної власності України, станом на 01.09.2015 року (з 1992 року) всього зареєстровано 449 388 охоронних документів:

114 397 патентів на винаходи;
101 297 патентів на корисні моделі;
30 186 патентів на промислові зразки;
203 449 свідоцтв на знаки для товарів і послуг з урахуванням розділених реєстрацій;
13 свідоцтв на топографії ІМС;
20 кваліфікованих зазначень походження товарів;
26 свідоцтв на право використання зареєстрованих кваліфікованих зазначень походження товарів.

Переглянути патенти!!!

Радій Радутний письменник-фантаст: “Марко Вовчок активно використовувала літрабів, щоб ті за неї писали. Раби, як відомо, добре працювати не вміють, тому одна з рабинь підсунула авторці переклад казок Андерсена, причому, теж не свій. Почався скандал і суд, а може, суд і скандал, несуттєво. Але у раба яка відповідальність? Ніякої. Всі шишки посипались на Марко Вовчок.
Відомий випадок, коли у київського письменника Ігоря Росоховатського попиляли сценарій, також закінчився судом. Юне покоління, мабуть, і не знає фільму “Адьютант его превосходительства”, а чоловіки мого шановного віку згадають, як тікали з уроків, аби його подивитись. Непоганий був фільм, як на ті часи, хто ж знав, що базується на крадіжці.
Знаменита колись пісня “Четырнадцать минут до старта”, як вказує Громовиця Бердник, належить перу також українського автора, її батька, Олеся Бердника. Войнович, “офіційний” автор пісні, з цього приводу мовчить.
Кумедний приклад: “Поросёнок Пётр”, символ руху за еміграцію з Росії, повністю попиляний з американського прототипу.
З ненависної росіянам Америки попиляні також Вовк і Заєць, Чарівник Смарагдового міста, і ще купа персонажів.
З Великобританії – Таня Гротер, з Італії – Буратіно.
Про багатьох літераторів, які у 90-х харчувалися кониною, тобто писали продовження “Конана Варвара”, я взагалі мовчу.
З актуального. Донецький письменник Міхаіл Бєлозьоров попиляв ідею роману (може, й не одного, але більше я не подужав) з роману колишнього українського письменника, а нині терориста Фьодора Бєрєзіна. На звинувачення Міхаіл відбріхується им, що Бєрєзін дав йому усний дозвіл. Реакція самого Бєрєзіна на цей пасаж мені невідома”.

Віктор Досенко, український патофізіолог, генетик, д.м.н., професор, завідувач відділу загальної та молекулярної патофізіології Інституту фізіології ім. О.О.Богомольця НАН України: “Спробую бути оригінальним – вкрасти ідею неможливо! Ідеї – це завжди спільний продукт, це вони наповнюють ноосферу, а джерелом є мізки мільйонів людей. Той, хто називає себе винахідником, автором ідеї, засновником нового напрямку, генератором ідей або помиляється, або відверто бреше. Творцем, в будь-якому разі, є народ, а хтось записує, формулює, патентує та береже “свої” ідеї, які йому ніколи не належали…”

Оксана і Марина Артеменко, сценаристи, режисери: https://soundcloud.com/iryna-novostavska/wjx5izqqsodo

Маріанна Маліна, письменниця-фантаст: https://soundcloud.com/iryna-novostavska/5cysgp8rro49

Сергій Жерехов, організатор Ukrainian Cinema Village: https://soundcloud.com/iryna-novostavska/ukrainian-cinema-village

Оганнес Хачатрян, організатор Ukrainian Cinema Village: https://soundcloud.com/iryna-novostavska/ukrainian-cinema-village-1

Сергій Борко, журналіст, сценарист: «Ідею вкрасти неможливо. Ідея — це те, що живе в моїй голові, й ніде більше. Ідея – частина особистості людини. Як можна вкрасти цю частину? Якщо ви почуєте мою ідею — вона породить в вашій голові вашу. Це буде зовсім інша річ. Це буде вже ваша особиста ідея!»

Олег Дудар, оператор: «Крадіжка ідей — це погано! Як показує практика, беручи чиюсь ідею, в більшості випадків ти не можеш її реалізувати. Але якість елементи, наприклад, з фільму — цілком можна використовувати. Бо велосипед придумати складно. Треба брати найкраще і вчитися.»

Юлія Савчук, сценарист: «Це мені дуже наболіло. Бо декілька разів відправляла синопсиси на конкурси. А потім бачила їх у вигляді сценаріїв, але під іншим прізвищем. Це набагато образливіше, ніж в тебе крадуть якусь річ. Це ніби крадуть частину твоєї душі!»

Дара Корній, письменниця: “Бувають випадки із ідеями, котрі літають в повітрі, в єдиному інформаційному просторі. У мене було два таких випадки. Перший, одночасно вийшло три романи – мій “Тому, що ти є”, Ірен Роздобудько “Якби” і Міли Іванцової “Ключі від ліфта”. Всі різні і разом з тим – наявність спільної ідеї, що було би якби змінити час.

Другий випадок. Сижу я на презентації книги Володимира Лиса “Соло для Соломії”. Пан Володимир зачитує уривок, де його героїня йде в ліс і зустрічає там дику кішку. Момент психологічний – двобою поглядів жінки-дикого звіра вражає. А я ошелешено слухаю і розумію, що в книжці, в моїй “Зворотний бік темряви”, яка щойно вийшла з друку, є дуже схожа сцена: Птаха зустрічає в лісі дику кішку. Двобій – хто кого…

Щодо плагіату. Це було так. Я певний час публікувала уривки своїх творів, вже не перших, на сайті “Гоголіської академії”. І виникла у мене ідея написати підлітковий роман про пригоди багатогоголового Змія. Такий оригінал, має три голови і вони постійно між собою сперечаються. Опублікувала уривок і якось про нього забула. Через деякий час натикаюся на оповідання одного пана, який теж сидів на тому сайті і завжди активно мене коментував. Так от, в оповіданні я впізнаю свого Змія – сто відсотків він…”

Світлана Скляр, головний редактор видавництва «Клуб сімейного дозвілля»: “Ідеї запозичуються, ідеї авторським правом не охороняються, охороняється форма втілення ідеї. Ставити в один ряд Таню Гротер і Буратіно не можна, бо мета в авторів була різна. Ідеї і відкриття – тут складно поставити авторський знак на те, звідки приходить натхнення чи осяяня”.

Юлія Джугастрянська, к.філол.н., перекладач, літературознавець: “Особисто з крадіжкою ідеї не стикалася. Хоча в історії літератури таких епізодів вистачає. Натомість у часи студентства й аспірантури кілька разів “винаходила колесо”, коли читала у працях провідних науковців описи своїх гіпотез, хоч до того нічого подібного не читала. Було приємно.

Щодо “провідних тем” у певний період, думаю, є ідеї, що витають у повітрі, або історичні події, що у різних творах будуть описані по-різному. Більше того, подія, яку проживали всі учасники, належить їм усім, і кожен має право на її власне висвітлення. Наприклад, зараз вийшла книга Сергія Лойка “Аеропорт”, при написанні якої консультатнтом був Максим Музика, позивний “Зоран”, боєць, волонтер, спортивний інструктор. Макс пише дуже красиві вірші і зараз готує книгу спогадів про свою службу, де буде і про ДАП теж. в інтернеті ходять вірші військових про оборону ДАП. Чи буде це крадіжкою ідеї? Ні, звичайно. Хай усім вистачає натхнення і сил на нові твори”.

Денис Замрій, відомий сценарист: “Кража идеи – тема довольно странная. В континентальном праве такого термина, как идея просто нет. Суд будет рассматривать только кражу произведения. В прецедентном праве, например британском, есть такие прецеденты, их суды рассматривают, не могу сказать насколько удачно. На территории бывшего Союза кража идей используется, как мне кажется, больше для пиара. Так когда-то Линда заявляла о том, что Мадонна украла идею клипа “Ворона”. Покойный Лесь Ульянченко заявлял о том, что в фильме “Жмурки” Балабанов украл его идею. Недавно появился некий чеченский писатель Руслан Закриев обвинил Джеймса Кемерона в том, что последний украл у него идею “Аватара”. Я не могу знать точно, насколько правдивы эти заявления. Но я совершенно точно знаю, что последствий у этих дел не было никаких. Отсюда и предположение, что это чистый паблик рилейшенз. А вообще, как мне кажется, идея особой ценности не представляет. У каждого человека масса идей, но реализуются они значительно реже. А признаются обществом еще реже. Так что не бойтесь делиться идеями. Ведь не факт, что вы ее реализуете”.

Артем Зелений, CEO агентства соціального та цифрового маркетингу GreenPR Ukraine: “Пострадянські країни з традиційною зневагою стваляться до чужої власності. Якщо мова йде про інтелектуальну власність, то ані моральної, ані юридичної перепони часто не існує. Все це тому, що у нас немає культури інтелектуального захисту власних ідей і поваги до чужої інтелектуальної праці. Зрештою, для індустріальної країни третього світу, якою є Україна, – це нормально. Станок, завод – можна торкнутися, а що таке ідея? Звичайно, ідеї самі сприяють тому, щоб їх привласнювали та творчо адаптували. Не даремно кажуть: “Кради як художник”. Розвиток цивілізації стоїть на тому, що хтось бере чужу ідею і вдосконалює її. Творчий процес. В своїй професії (яка пов’язана з ідеями) я тільки двічі зіштовхувався з привласнюванням інтелектуальної власності. Як правило, це робили тому, що у крадіїв не було творчого ресурсу для того, щоб свторити щось своє оригінальне.
Але моя позиція наступна – ідея нічого не вартує без її втілення. Це як мріяти про стосунки з однокласницею, в голові народити дитину, і нічого не зробити для цього, а потім злитися, що вона з іншим”.

Анастасія Лавренішина, дитяча письменниця: “Я считаю, что ни в коем случае не стоит огорчаться, если у вас украли идею. Ее нужно не только украсть, а еще довести до ума, а это мало кому удается и потом, какие мотивы преследовали Вы сами? Прославиться? Обогатиться с помощью идеи? Или сделать мир лучше и красивее? Если последнее, то совершенно ничего страшного, если тот, кто украл Вашу идею, донес ее миру лучше Вас. Цель-то достигнута”.

Наталка Доляк, письменниця: “Хибним, на мою думку, є страх перед тим, що твою геніальну ідею хтось візьме та поцупить. Взагалі крадіжка ідеї – це скоріше така самострахачка для молодих письменників, а я саме в цьому розрізі веду мову. От написав щось таке, як здається літератору, геніальне й ще ніколи не досліджене й ховає в столі, нікуди не несе, бо ж украдуть, як пити дати. Мовляв, усі лиш чатують на його ідею. Але як на мене вже всі голі ідеї вичерпано, потрібно користуватись тиреною ідеєю, оздоблюючи її особистим досвідом. От, прийшла, до прикладу мені ідея написати про кохання де б жінці було років з 60-ть, а чоловікові ледь дотягувало до 20-ти. Ну, думаю, такого ще ніхто не писав. Ан-ні, якщо перечитати всю світову літературу то можна буде знайти джерело, а то й кілька, якщо не кільканадцять джерел, звідкіля я цю ідею, виявляється безсоромно списала. І лише те, ЯК я це напишу буде цілковито моїм ноу-хау. Або ще один приклад, сиджу я в гостях і хтось розповідає просто чудову історію зі свого життя. Мені ця історія западає в душу і я з коротенької десяти хвилинної розповіді роблю товстий романище. І от, приходить до мене ображений колишній товариш і каже – ти сперла у мене таку геніальну ідею, як ти могла? Я питаю, а ти що хотів сам про це написати? Ні, каже, не хотів, просто ідея хороша. Люди, діліться ідеями і тоді їх не треба буде красти”!

Олександр Красовицький, видавець: “В издательском бизнесе вполне нормальным является подсмотреть   в другой стране успешный проект и заказать аналог своему автору. Но когда твои коллеги на одном с тобой рынке копируют книгу, меняя одно слово в названии – не очень. Иногда видишь удачное название книги или серии и подбирает совсем другое наполнение – допустимо. Все, что за этой гранью – уже плагиат, воровство, а не творческое развитие”.

Андрій Кокотюха, письменник, сценарист, журналіст: “Крадіжка ідей вигідна там і тоді, коли ці ідеї потім можна втілити й реалізувати за гроші. Вкравши й продавши – заробити на збуті краденого. Сьогодні можна скільки завгодно говорити про те, що хтось десь у когось вкрав якусь ідею, і патентувати її вже на стадії формування, аби не злимонили. Проте в державі, де квітне піратство, і воно не вважається крадіжкою, а подається як вільний доступ до інформації, про потрібність ексклюзивних ідей годі говорити. Покійний письменник Олесь Уляненко любив говорити: російський режисер Олексій Балабанов украв у нього ідею чорної кримінальної комедії “Жмурки”. Проте довести, що він придумав історію з “тупим мочиловом” раніше не лише за Балабанова, а й за Квентіна Тарантіно, наш видатний колега не зміг. З рештою, його й не просили. Вірячи на слово. В країні, де оригінальна ідея не коштує грошей і не втілюється в життя з успіхом, вірять на слово будь-кому, хто скаже: “В мене вкрали”".

Ірина Костюк, журналіст: “Тема крадіжки ідей більш, ніж цікава. З одного боку, відомий нам усім світ ейдосів. Існує собі такий світ ідей, вони там літають, переплітаються і в будь-який момент можуть прийти комусь в голову. Була така цікава ситуація. Рік тому подруга каже: от було би круто, якби придумати таку рукавичку для сліпих людей, яка би могла їм допомагати розпізнавати предмети тощо. Довго подруга розвивала цю тему, а за рік-два українські студенти запатентували такий проект і працювали над його розробкою. Ну, звісно, це крадіжкою не назвеш, це просто цікавинки не до кінця зрозумілого світу ейдосів. Якщо говорити за реальні крадіжки. Мали ми в університеті курс, де придумували свої телепередачі, радіопрограми, писали сценарії реклам, короткометражок тощо. Деякі з проектів нам пропонували відправити на медійні конкурси, аби виграти гранти на його реалізацію. І завжди застерігали: берегти ідею. Коли молодь іде на подібні заходи, то вона настільки натхненна, що хоче аби якнайшвидше просунути свій проект і не дбає про його захист. Потім працює схема: проект сподобався, його відхилили,а згодом ти бачиш, як він успішно функціонує (виходить, що настільки сподобався, що просто вкрали і видали за свій). Таку ситуацію розповідала мені подруга Оксана Мельник, журналіст із “КиевВласть”. Вона відвідувала медійні курси. Кінцева ціль була придумати власне медіа. От вона каже, що зібралась команда молодих студентів-журналістів, вони продумали інтернет-видання з назвою “В Далі” (логоти Далі і його відомі всім вуса). Продумали все до дрібниць, склали бізнес-план тощо. Прийшов судний день. Представили проект інвесторам. Інвестори сказали: “Круто, але у вас замало досвіду, тому ні”. Згодом через певний час з’явився такий інтернет-портал (з такою ж концепцією). По-моєму, лиш назву змінили. От і все. “Розвели” молодих і натхненних журналістів-початківців. Ця практика дуже поширена в Україні. Молодь абсолютно не захищена в цьому плані. Необхідна мінімальна консультація з досвідченими людьми чи поради юриста, що ж можна зробити. Інакше – ніхто не застрахований в таких випадках”.

Сергій Іонушас, адвокат, патентний повірений, директор Юридичної фірми “ГЕЛОН”: ”Ідеї не підлягають правовій охороні, охороні підлягають виключно їх вираження у матеріальній формі. “Ідея” є ідеєю до її вираження, її неможливо фіксувати, вона виключно в голові особи. А коли вона набуває матеріального змісту, тоді це може бути об’єктом інтелектуальної власності. Згідно ЗУ “Про авторське право та суміжні права” правова охорона поширюється тільки на  форму  вираження  твору  і  не  поширюється  на будь-які ідеї, теорії,  принципи,  методи,  процедури, процеси, системи, способи, концепції,   відкриття,   навіть, якщо  вони  виражені, описані, пояснені, проілюстровані у творі. Тобто суть норми полягає в тому, що охороняється те, що об’єктивно існує, а ідея – це щось у голові. Тільки вона набуває матеріальної форми – вже може бути предметом охорони авторського права чи права промислової власності”.

Любов Якимчук, поетеса, прозаїк, сценарист, опублікувала на власній сторінці Facebook свої випадки з порушення її авторського права: “Друзі, якщо ви вставляєте мої вірші у свої п’єси, то хоча би попереджайте. Я не кажу “просіть дозволу”, а попереджайте. Бо потім мені говорить третя людина, мовляв, бачила таку-то п’єсу і знову плакала від того твого вірша. І я дивуюся, звідки в тій п’єсі мій вірш? Може, я вже померла, і тому мені не сказали? Чи, може, мої вірші вже стали усною народною творчістю, а значить це не порушує авторського права?
Ні, дорогі мої, я ще жива і маю якісь почуття. Тим більше, це так просто зробити – знайти мене. Є гугл у якому легко знаходяться всі мої профілі в соціальних мережах.
У мене є ще один аргумент: я не беру ваших п’єс і не вставляю у свої вірші.
Довго мовчала, але випадок вже не один.
Дякую за розуміння і перекажіть режисерам”.

Мар’яна Садовська, українська співачка, актриса, композитор, аранжувальниця, музичний драматург, викладачка, фольклористка, художниця: “Історія така – сконтактувалась зі мною кінорежисер з України – що ось, будемо робити такий фільм, хочемо, щоб ви працювали над музикою (при цьому всі оці – „ми хочемо працювати тільки з вами“ і тому подібне). Ось вам сценарій, скайпові розмови про різні ідеї, словом, наче, все професійно і серйозно. Розмова дійшла до рівня – „просимо дати контакти агента, для узгодження деталей“ і „ми хочемо використати вашу пісню для зйомки промоційного трейлеру, з метою пошуків фінансування“…Дозвіл, звичайно, даю, контакти на агента теж. Трейлер знімається (у трейлері підпис „композитор – Мар’яна Садовська“). Фінансування знаходиться. В певний момент мені розповідають знайомі, що власне закінчуються зйомки фільму…. на мій лист, режисер відповідає, що „ось у нас є три кандидатури на композитора, то ви нам скомпонуйте і перешліть вашу музичну пропозицію і ми подумаємо, чи нам підходить…“
Я розумію, звичайно, що під час творчого процесу можуть змінитися початкові плани…
Я дуже радію за композиторів, котрі створили музику до цього фільму, і були обачнішими, і не давали дозволів використовувати свою працю перед зйомкою для „промоційних трейлрів“…І за режисера, і за фільм. Я в черговий раз попеклася і тепер буду думати двічі, перед тим, які підтримувати розвиток рідного кіно.
Але є і така історія – як приємно мені було мати справу з театром з Луганська, режисери котрого (задовго до Лугандону, звичайно) просили дозволу на використовування запису моєї пісні у виставі „Сон“. Вірю, що незабаром цю виставу знову гратимуть у Луганську. Вірю, що в Україні , разом з усіма іншими важливими реформами, почнуть шанувати автора і авторське право”.

Назар Білоус, засновник Smart Atoms(“розумний годинник” LaMetric): “Ідеї крадуть у всіх і всюди, це нормально, але це не має ніякого значення. Найбільшу роль відіграє, як ідея втілена в життя та швидкість її реалізації. Також, для досягнення успіху, ідея повинна бути націлена на великий ринок. Україна – це дуже мала популяція для інновацій, вони завжди будуть збитковими. Саме тому, утворюється євросоюз, митний союз та інші об’єднання. У світі 5 великих ринків: США, ЄС, Росія+СНГ, Китай, арабські країни. Україна обрала ЄС, тому для втілення інноваційних ідей має вивчити англійську, а українська мову не забувати для збереження нації, держави, захисту країни і поступового розвитку локального ринку”.

 

Світлина: http://ideas.ted.com/

Матеріал підготований в рамках Масштабного проекту знань “Інтелектуальні дискусії”. Думки зібрали: Маріанна Маліна, Ірина Новоставська

Джерело: Енциклопедія щастяhttp://schastya.info/