Громовиця Бердник: “Тіло – це наш корабель на цьому відрізку вічного Шляху”

 

“Енциклопедія щастя” мала можливість поспілкуватися про смерть, народження, старість, молодість з Громовицею Бердник – донькою письменника-фантаста Олеся Бердника, відомою українською журналісткою, письменницею, дослідницею традиційної культури, авторкою книги про карпатського мольфара Михайла Нечая – “Знаки карпатської магії”.

Питання старості бентежить людину від дитинства, коли вона вперше зіткнулась зі смертю близьких людей чи домашніх улюбленців. Чому людина реагує дуже болісно на втрату? Це страх пережити у майбутньому втрату інших найдорожчих, чи смерть свою, страх фатального знання, що все закінчиться? Тобто людина боїться кінця?

Передусім людину лякає невідомість. Те, що  за межею розуміння або усвідомлення. Це якраз про Смерть. Архетип, який живе у підсвідомості, виплеканий тисячами поколінь. Людина боїться не кінця. Вона боїться невідомості, яка  за межею того, що ми називаємо смертю. Хоча насправді це лише Перехід на інший рівень існування, якщо вірити шаманській Традиції та сучасній квантовій теорії….

Карпатський мольфар Михайло Нечай якось сказав: “Нема нічого гіршого, як старість, тай зависть. Бо старість висушує і втомлює тіло, а зависть – гризе і вбиває душу.”

Старість, яка приходить з віком, зміни, які вона несе – це природно. Так влаштована наша реальність, що всяка органіка, яка народилася, – рано чи пізно розпадається і переходить в інший стан. Значно гірше, на мою думку, старість душі, коли людина топче землю, не маючи смислу і не пускаючи в своє життя нові можливості…

Це проблема, що людина старіє? Хіба зовнішність має значення?

Як я вже казала, старіння – це природний процес. А те, про що ви питаєте – це вже наслідок рекламних кампаній косметичних фірм і розвитку індустрії “омолодження”.

Реклама нам втовкмачує: “Бути старим – це огидно і страшно, а ботокс і пластична хірургія вирішать ваші проблеми”.

Звісно, я за те, щоб доглядати своє тіло, зберігати молодість і красу обличчя, але не перетворювати це в насмішку над природою. Бо насправді бути старим в ХХІ столітті – це по-своєму класно. Вже є досвід і життєва мудрість, які ти можеш передати іншим людям. Cвіт сприймається інакше –  багатогранніше і насиченіше. Разом з тим, старі люди вже не відчувають себе зайвими, як це було ще сто років тому, і мають можливість здобути новий досвід, вже з іншим сприйняттям, ніж в юності. Мандрівки, мистецтво, кохання – все сприймається інакше… і це ще одна чудова грань Життя.

У нашому житті все збудовано з початку і кінця? Чи не так? Можливо, страх змін так само нас змушує триматися за дружбу, яка давно закінчилась, за професійні стосунки, стосунки особливі між протилежними статями, які давно себе вичерпали?

Відповім на друге запитання. Стосунки, які себе вичерпали – будь-які, чи то професійні, чи то особисті – за які людина стримається, це не тільки страх змін. Це страх втратити свідків свого життя.

Людина, за суттю своєю, самотня істота, з усіх сил намагається бути соціальною, бо наше суспільство настільки зовнішньо орієнтоване, що внутрішні, індивідуальні здобутки в “матриці успіху” не цінуються.

Мовляв, якщо людина чогось досягла – то про це повинні всі взнати. Публікація книги, життєвий успіх, про який напишуть в газетах, видатна кар’єра… а якщо в людини не може бути такого успіху – то вона шукає свідка, в образі поружжя, дитини або колеги, які ствердять її уявлення про свою значимість в окремій сфері. А потім продовжує триматися за ті стосунки, навіть якщо вони вичерпали себе, бо боїться, що вийшовши з них, вже не знайде такого свідка.

В снах людина бачить страх у концентрованих порціях. Навіщо у снах людині страх, адже він підкреслює денні перипетії і сприяє старості? 

На це запитання намагалися дати відповідь усі відомі психологічні школи – від Фройда і Юнга до сучасних дослідників. Я не психолог, тому спробую відповісти “на хлопський розум”, як то кажуть. Сни зазвичай – це дзеркала якихось реальних подій, явищ, думок. І страх у снах – це відображення реальних переживань та непевностей. Страх – це частина захисного механізму психіки, який так само спрацьовує у снах, як і в реальному житті.

Смерть – це кінець чи початок, новий відлік? Що відбувається з людиною після смерті?

Смерть – це Перехід в інший стан, на інший рівень існування. Що відбувається з електроном, коли він перескакує на іншу орбіту? Приблизно те ж саме, на мою думку, відбувається і з свідомістю людини, коли помирає тіло. Свідомість продовжує існувати в іншій реальності, в іншій площині буття. Але яким буде те життя – залежить, як прожите це. Я наразі маю на увазі не примітивні уявлення про пекло і рай як про покарання й нагороду. Я маю на увазі, що у вічності зв’язується те, що в’яжеться тут у душі. Універсальна сила, яка пронизує весь Світ – це любов. Важливо її плекати, тоді й життя твоє буде вічним.

Що, на вашу думку, тіло, яку роль воно відіграє для людини, людського роду?

А яке має значення корабель, якщо вам треба перепливти річку? Тіло – це наш корабель на цьому відрізку вічного Шляху. Крім того, тіло – це унікальний досвід для нашої сутності, для свідомості. На цій планеті ми все пізнаємо і сприймаємо через тілесні відчуття, від появи в цей світ. І кохання, й насолода, й стражадання, й пізнання світу – все йде через тілесні відчуття. І можливо, це єдина можливість для свідомості пізнати індивідуальне, відокремлене буття.

Те, що прийнято називати народженням, це просто продовження генетичного коду? Або це дійсно народження чогось геть нового, унікального? Ким є кожна нова дитина у генетичному ланцюгу людства? І скільки містить інформації кожна нова дитина? Чи є закладена в генетиці пам’ять досвіду інших поколінь, попередників, страхи, мрії? Адже часто ми генетику сприймаємо як передачу краси, сили, хвороб.

Це все перелічене, і напевне, ще щось, що ми не можемо визначити. Звісно, це передання генетичного коду, який містить не тільки код окремого роду батьків, але й етносу. Дитя – це абсолютно нова істота, як нова зірка.
Що ж до того, скільки містить інформації… Є така версія, що процес зростання, дорослішання і виховання – це не набування інформації, а забування того, що свідомість знала, свого роду “переформатування диску”. Тобто, в новонародженій дитині закладений весь Космос, Безмір – а процес зростання, виховання в певних рамках (етнічних, традиційних, соціальних) веде свідомість у звичну “реальність”.

Яку роль відіграє у людстві народження і смерть?

А яку роль в житті людства відіграє Сонце? Чи любов? Це те, що Єсмь. Природній цикл, індивідуальна хвиля в океані Буття.

Тож, чи варто боятися старості і смерті? І чи варто її уникати, продовжувати життя?

Боятися не варто взагалі. А тим паче природних явищ, які чекають на кожного. А уникати… її ніхто не уникнув за всю історію. Це й неможливо – адже це природній процес, частина Життя і вселенського ритму.

Як казав Епікур на запитання про страх смерті – “є я, її нема, а прийде вона – мене не буде”… так що треба просто йти життєвим шляхом, реалізовувати себе, любити, насолоджуватися радощами життя, мандрувати, сприймати світ як вічне чудо, частиною якого є кожне людське життя…

Уникнути старості можна тільки одним способом – зберегти здатність дивуватися і сприймати все нове в своєму житті.

Зберегти дитяче сприйняття світу – не в розумінні наївності і інфантильності, а в євангельському розумінні – бути щирим і відкритим, радісним і незашореним. Уміти дивуватися і вчитися… тоді зморшки і сиве волосся не матимуть значення. А якщо всю енергію і думки тратити на те, в який колір пофарбувати сивину і яку ще процедуру зробити над обличчям, щоб не видно було слідів часу… то який сенс тоді в житті взагалі? Важливо натхненно і енергійно переходити з одного віку в інший, зберігати оптимізм і радість життя… якщо обличчя одухотворене талантом і позитивом, то навіть зморшкувате воно буде прекрасне. Подивіться на старі фото наших прабабусь – які вони натхненні й вродливі…

І на завершення, чим насправді людина повинна перейматися в житті?

Перейматися людина взагалі не повинна. Хіба що тим, як вона проживає цей дивовижний дарунок Всесвіту – Життя. І от з цього випливає те, над чим людина має замислюватися: як вона сприймає світ, як усвідомлює оточуючу реальність, як формує свою свідомість – і куди прагне…

Спілкувалася: Ірина Новоставська
Фото: з архіву Громовиці Бердник
Джерело: Енциклопедія щастяhttp://schastya.info/