Олександр Коляда: “Кохання як явище не передається у спадок”

 

Вплив генетики на людське життя, на молодість, старіння, спадщину, таланти, поведінку та стосунки. Про це у розмові на “Енциклопедії Щастя” з Олександром Колядою, вченим генетиком, науковим працівником Інституту Геронтології НАМНУ, співвласником американської компанії Titanovo.

Що генетично передається людині?
Передається все. Ми були колись однією клітиною. З неї породилися очі, волосся, фігура. Діялося за певним планом, який записаний в 1 молекулі ДНК: швидкість роботи мозку, особливості його роботи та метаболічних процесів в тілі. Жодна людина не народила мавпу чи козу, а лише людину, і так століттями. З іншого боку – людей більше цікавлять психологічні моменти: страхи, вподобання, схильність до професій, які формуються з дитинства. В цьому генетичного мало, бо ці всі форми діяльності – надбання останніх років, якщо озирнутись, 100 років тому професії були іншими.

Еволюція рухається дуже повільно. Все, до чого вона нас готувала, коли ми жили 50 тис. років тому в саваннах, це закладено генетично. Людина позбавлена еволюцією жорстких патернів (закономірна регулярність, що зустрічається в природі) поведінки.

У мухи є чітка генетична програма уваги за партнером. Самець повинен підійти до самки з певного боку, зробити певні махи певними кінцівками, виконати певну кількість пісень, зробити 8 рухів, які необхідні, щоб самка звернула на нього увагу. Якщо він не впорається, вона його ігнорує. Це генетична програма 100-відсоткова. Існують мутації, що призводять до порушення цієї програми, і тоді акт розмноження значно ускладнюється. У людини таких жорстких патернів немає, у тварин є.

У гусей є вроджений страх, коли вони вилупляються, і бачуть тінь хижака, вони обов’язково від неї ховаються, хоча вони в житті не бачили птахи хижака і птахи не хижака, але здатні розрізняти птахів різних видів. Це складна задача, але ця програма закладена в новонароджених пташенят гусей.

Чи існує генетика людських стосунків між протилежними статями?
Нічого у стосунках немає природного, попри пропаганду романтичних стосукнів з 2 осіб. Ми скоріш за все, не є моногамним видом. Моногамних видів серед ссавців є взагалі декілька серед десятків тисяч видів: це пристосування до життя, в дуже сурових умовах, коли вид інакше б не вижив. Але серед приматів тільки лемури є моногамним видом. Всі інші утворюють інші структури стосунків. Живуть прайдами по 2, по 3 і більше, це нормально – полігамне життя. Можливо, тому ми спостерігаємо невдоволеність життям і партнером, бо з 17 століття, коли виникло поняття кохання в сучасному розумінні цього слова, насаджували стосунки, економічно вигідні, а психологічно і біологічно, можливо, ні. Але це лише точка зору мене як біолога.

Чи генетично закладається процес кохання?
Кохання, з точки зору науки, – це певна ланцюгова реакція каскаду гормонів. Спершу виробляється один гормон, потім- інший, з третього року – починає вироблятись інтенсивно окситоцин, який приводить ці почуття в прив’язаність. Ми це все знаємо і спостерігаємо. Де тут кохання?

Якщо забрати людину з інформаційного майданчика, прикладів суспільства, чи зостанеться кохання?
Існують гени, з якими людині буде легше сформувати нові стосунки, які відповідають за вірність та пошук новизни. Людина з генами “новизни” буде частіше шукати пригод найрізноманітніших. Кохання як явище не передається у спадок.

Частенько можна почути, що внучка схожа на бабусю, а внук – на дідуся…
Народна мудрість, українська забава – гадання на зовнішність малечі. З’являється дитина, починають приходити гості і казати: “Носик у тебе від тата, а вушка від мами”. Нещодавно ми знімали передачу, де сім’я майже зруйнована через коментар сторонніх осіб стосовно несхожості дитини на тата. Куми приходять в гості і кажуть: “У дитини нічого немає від батька”. І це реально проблема в сім’ї, вони на межі розлучення, все погано.

Насправді дитина кожен місяць схожа на когось нового: на батька, мати, дідуся, сусіда, Бреда Піта…..

Шукати риси, що ми хочемо побачити, це такий ритуал, и нехай це лише ритуалом и залишається. Ми мовимо, щоб нас пригостили чарочкою і розійшлись. Нічого вгледіти в дітях від батьків чи дідусів з наукової точки зору не можна. Багато разів намагалися, але не можливо. Існують гени, які передаються через 1 покоління від бабусі до внука, це здебільшого хвороби, хоч є певні характеристики. Психологія мало генетично визначена. Любов та філософські погляди передаються шляхом виховання.

Професійні роди. Це генетична схильність до певної професії?
Це все виховання. Людина, яку можна вивчати з точки зору науки, – це дитина, яка народилася, і її залишили в спокої. Якщо її не будуть торкатися, вона стане щасливою, чудовою і здоровою. Але, на жаль, ми її виховуємо, віддаємо в садочок і школу, а потім шукаємо кореляції, чому вона стала лікарем, як і її дідусь, і це вже важко, і це вже від лукавого.

Чи може передбачити генетика, окрім статі, якою буде дитина до виховання? Вона народжується з певною базовою комплектацією: талантами?
Світ постійно дає нам нові можливості. Те, як ми з ними впораємося, – називаємо талантами і звертаємо на них увагу. Якщо дитина в 7 років працює за комп’ютерами, – вважаємо талантом. А раніше ми не знали, що на таку особливість треба звертати увагу.

Кого сьогодні здивує, що дитина вміє писати не в 7, а в 5 років? А 100 років тому це було б диво!

Таланти дуже швидко змінюються і увага до них також.

Ми точно знаємо з моменту зачаття, який має бути колір обличчя, очей, волосся, фігура, фізичні властивості – швидкість бігу, тривалість, підіймання важких речей, швидкість реакції.

Комп’ютер – це не талант, це інструмент, який освоює людина, як з ним працювати. Але ж малювання, танцювання, конструювання, декорування?
Людина – це така мавпа. У мавпи немає и не було пензлика, вона не може нічого малювати. Ми зроблені еволюцією, зроблені природою, ідеальними машинами, щоб знаходити ту їжу, яку треба, спокушати того партнера, якого треба, ховатися від хижаків. Це єдине, для чого нас відточувала природа. Вона це робила 200 тисяч років, день за днем. Ті, хто не вправлялися, хоч в одній із трьох задач, зразу помирали, тільки для того, щоб вижили ті, хто з тією задачею здатен впоратися. Так от створилися ми з вами.

Останні декілька митей нашого існування ми почали малювати, розмовляти, тяжіти до мистецтва, комп’ютерів. Наше тіло, наша генетика немає нічого в своєму запасі для цих викликів. Це нашарування культурного наслідку.

Якщо ми народимо дитину, вона ніяких талантів мати не буде. Якщо їй не показати комп’ютер, схильності до нього у неї не буде закладено. Її можна виховати. Мавпу можна навчити робити на комп’ютері щось, дуже мало дій. Людині пощастило, за рахунок пластичності мозку, здатна опанувати дуже багато. Це культурно-психологічна еволюція, а не генетичний спадок. Кожна нова дитина починає життя спочатку. Якщо залишити дитину в спокої до 6 років, нічого не навчити, далі не можливо навчити людину ходити, писати, розмовляти. Це вже тваринка.

Все починається з нуля…
Не зовсім з нуля. Щось передається. Людина може навчити щось дітей і культура підтримується.

Хто першим з’явився на Землі?
Це сталося шляхом природного відбору з людиподібних мавп. Жило таке плем’я мавп, серед них 1 стала ходити на 2 ногах і стала більше залишати нащадків. Ці нащадки між собою схрещувалися і так з’явилася людина. Тут не може бути хтось перший чи другий. Різниця між першою людиною прямоходячою і першою жінкою прямоходячою могла бути в 20 років, в 1 покоління.

Генетично, яка функція чоловіка та жінки?
У природи немає функцій для особин. У природи є функція для органів та клітин. Окрім прямої – залишити нащадків. Фізіологія жінки спрямована на те, щоб деякий час дитину няньчити.

У людини невиправданий довгий період дитинства: виховувати, оберігати. У природі такого немає.

Зрозуміло, з фізіології жінки – це повинна робити вона: молоком годувати, до дитини уважніше ставитись. Це фізіологією зашито генетично. У деяких видів це є прерогативою чоловіків. У людини ні: жінка повинна оберігати нащадків.

Інколи жінка помирає при пологах. Це такий генетичний відбір? Вона виконала свою функцію – передала гени?
Це не генетика, а об’єктивні фізіологічні причини. Під час операції щось трапилось.

Депресії передаються генетично?
Існують гени, які викликають схильність до депресії і нею людина хворітиме частіше.

Скільки може фізично і генетично жити людина?
122 роки. Хоча, є вчені, що кажуть ліміт – 300 років, 500 років, якщо ми будемо використовувати біотехнологічні надбання науки. Мають рацію, потенційно можемо.

Останні наукові статті пишуть про те, що можна обдурити старість…
Старість сьогодні є об’єкт наукового дослідження. Ми можемо її поміряти, пришвидшити, сповільнити. Досліджуємо старість 20-30-50 років. Це окремий феномен. Ми розуміємо, що це генетична програма. Якщо це програма, її можна вимкнути і модифікувати. І з тваринами ми можемо зробити так, що вони будуть жити у 6 разів довше! Скоро шось подібне ми зможемо робити із людьми.

Сон впливає на процес старіння?
Наукових знань про сон та довголіття майже немає, більше ми спираємося на персональний досвід. Тільки очевидні речі – треба спати стільки, щоб висипатись. І якщо людині не давати спати, це матиме відгук на тривалості життя. Маємо біологічний годинник. Розраховуємо чергування дня та ночі. Якщо цей годинник збивається, миші старіють швидше. Людина, яка буде часто літати з Америки в Європу, постаріє швидше, виведе з ладу біологічний годинник, це науково доведено.

В генетичному вимірі до чого людство йде?
У природи немає цілі. Ми не зможемо її осягнути ніколи. Можливо, є, але дуже складна.

Розмовляла: Ірина Новоставська
Фото: з архіву Олександра Коляди
Джерело: Енциклопедія щастяhttp://schastya.info/