Громовиця Бердник: “Замислюватися над своєю природою – для багатьох страшно… бо виявиться, що там порожнеча”

 

Розмова “Енциклопедії щастя” з Громовицею Бердник – донькою письменника-фантаста Олеся Бердника, відомою українською журналісткою, письменницею, дослідницею традиційної культури, яка написала книгу про карпатського мольфара Михайла Нечая – “Знаки карпатської магії”. Про жінку в українському суспільстві та емпатію.

Жінці сьогодні дорікають, що все вона робить не так, ставлять ультиматуми поведінки. Звідки взялась мораль?
Звідки взялася мораль – очевидно. Це йде з релігійних, а вслід за тим і загальносуспільних уявлень про жіночу неповноцінність, і що вона не здатна приймати рішення самостійно, а може тільки слідувати вказівкам. Хоча вся історія рясніє постатями мужніх і розумних жінок, які всупереч “установкам” ішли власним шляхом, не озираючись на умовності. Зараз змінилася соціальна обстановка, але мало що змінилося в головах.

В середні віки святі отці дискутували, чи є жінка людиною, а зараз розповідають анекдоти про білявок… Чоловіки вчать жінок “як жити”, бо не хочуть втрачати психологічний контроль, жінки вчать своїх посестер, бо заздрять, що самі не мають сміливості переступити межі…

Я не раз стикалася із цим сама. Я побудувала своє життя як вважаю за потрібне – я не маю власної сім’ї, не маю дітей, і навіть не хочу, –моє життя давно пішло шляхом, де немає місця традиційній сім’ї і тим більше дітям, я займаюся своєю справою і ні в кого не питаю поради, як і що мені робити. І для мене це – правильне життя, виключно для мене. Але я нікому не нав’язую свого бачення і такої самої життєвої стежки. Тому що у кожного своє розуміння щастя і правильності.

І мене вкурвлює, коли оточуючі намагаються нав’язати своє бачення мені…

“Яка ти бідненька, тобі вже за 40, а дітей так і не завела… хто ж тобі склянку води подасть, як постарієш…” Нещодавно одній такій “жалібниці” сказала: “А я заведу собі 20-літнього коханця, якщо буду мати потребу в молодих руках…”

Єдиної мірки немає і не може бути. Тому що в кожного свій критерій і міра щастя. В когось – чекати у прибраному домі з вечерею коханого чоловіка, а в когось – написати сотню книг…

І до речі, я не зарікаюсь. Можливо, я ще зустріну того чоловіка, для якого захочу влаштувати гніздо… хоча не відмовлюся від бажання творити і подорожувати. І йому доведеться це прийняти.

Жінка має шанс стати щасливою за умови суспільного тиску?
Коли йде тиск – жодна людина не може бути щасливою, незалежно від гендерної приналежності. Навіть, якщо людині спершу здається – з якихось причин – що вона зуміє пристосуватися, з часом ця критична маса неспокою накопичиться і відбудеться вибух…

Чому суспільство не дає жінці свободу?
Свободу від чого, дозвольте запитати?..
Знаєте, я б поставила запитання інакше.

Чому наші жінки – я маю на увазі, на постколоніальному просторі – самі не хочуть стати вільними? Вільними від догм, від “установок” минулого, від точки зору подруги, чоловіка, мами etc.

Насправді тиск суспільства – це відображення внутрішньої несвободи.

Сьогодні модно бути жіночною, сексуальною, амбітною, успішною, спортивною, але не модно бути собою, бути природною, відчувати себе.
Жіночність, еротична привабливість, професійний успіх – це теж частина природи. Наприклад, для мене це так. Я не мислю себе поза підкресленням своєї жіночої природи, сексуальної енергії як складової натури, а тим більше поза своїм успіхом у суспільному житті. Але якщо зовнішні атрибути, вами перераховані, не є природною складовою, а при тому заміняють собою все інше – то це частина тієї ж внутрішньої несвободи. Бути собою, природно відчувати себе – це бути вільною.

Ліпити себе за зразками стилістів, модних журналів і тенденцій простіше, не треба замислюватися, ким ти є насправді… а замислюватися над своєю природою – для багатьох страшно… бо виявиться, що там порожнеча, яку нічим заповнити… от і заповнюють її знову ж таки – професійними амбіціями, підкресленою сексуальністю і показним успіхом.

 

Хіба вигідно суспільству мати людей, не здатних зробити свій вибір, беззахисних істот?

Звісно, вигідно. Всі імперії на цьому базувалися. Страх – основа влади. Людина – гвинтик системи, який у будь-який момент можна викинути на смітник і замінити іншим гвинтиком…

Людина – лише раб суспільства, який “должен” – чоловіки “должни отдавать свой долг трудом”, жінка – “должна отдать свой долг материнством”, і всі “должни отдать долг жизнью”…

 

Чому українці розівчились бути щасливими, гармонійними?

Це продовження відповіді на попереднє запитання. Ми були вільними козаками, свобідним народом, із чудовою культурою, неймовірним мистецтвом, багатющою народною традицією… а потім на кілька століть стали кріпаками, холопами, колонією імперії…. саме там беруть початок усі комплекси меншовартості, “нещасної доленьки”…

Ми не розівчилися – з нас дуже довго “вибивали” відчуття повноти, а затим – і щастя та гармонії, ці якості зберігалися всупереч історичним обставинам, завдяки літературі, мистецтву, тим самим традиціям… і зараз треба просто прокинутися від того кошмарного сну.

Що заважає людям завжди допомагати один одному, оберігати один одного, допомогти до того, як попросять допомоги? Закони людяності стерлись? Як можна бути щасливим, коли поруч людина нещасна? Як можна посміхатися, коли ти вколов людину, що поруч? Як можна бажати шкоди ближньому і дальньому?

Знаєте, проблема емпатії в нашому суспільстві стоїть дуже гостро. І це один із найстрашніших наслідків нашої колоніальної історії, зокрема Голодомору. Саме в ті страшні роки була знищена емпатія в людей, відчуття допомоги і співчуття, уміння збагнути, відчути іншого… Цей процес ще належить розкрити і вивчити соціальним психологам, історикам… та й письменникам теж… але це вже тема іншої розмови…

Розмовляла: Ірина Новоставська
Фото: з архіву Громовиці Бердник
Джерело: Енциклопедія Щастяhttp://schastya.info/