Страх. Жах. Фобії. Що далі…

 

Страх – це стан, який переживає кожен з нас. Але, що це за стан, навіщо він нам, і чому він такий популярний в кіно, літературі. Його мають сміливість викликати, щоб отримати певний результат від людини.

Традиційно, в рамках проекту “Інтелектуальні дискусії”, теми “Страх”, різні фахівці розповіли своє бачення, що це.

Захід відбудеться 30 жовтня 2015 о 19.30 в Radisson Blu Hotel, Kyiv.
Подія у Facebook: https://www.facebook.com/events/854921847956594/

Андрій Кокотюха, письменник, сценарист, журналіст: “Страх невідомого та наближення небезпеки, той самий жах без кінця й краю – ось найпопулярніший сюжет в літературі та кіно, і не лише сюжет. Не дарма люди придумали приказку про жахливий кінець, котрий кращий за безкінечний жах. Саме на цьому будував свої фільми Альфред Гічкок, якого без жодної причини називають режисерів “фільмів жахів”, хоча насправді в нього реально один такий фільм – “Птахи”. Все інше побудовано на постійному напруженому очікуванні чогось страшного, або хоча б прикрого. Між іншим, та обставина, що ефект від очікування в тремтінні більший, від показу того, чого боялися, значно більший та сильніший. Страх у більшості випадків виливається або в щось смішне, або стає пшиком. Згадайте “Тарганисько” Корнія Чуковського: слони, леви та інші хижакі злякалися таргана, комаху з вусами, аж поки його не склював горобець. Це я до того, що в страху більше, як кажуть тепер, піару, аніж реальної складової. Єдиний страх, який має право на існування – страх втратити близьку людину, яка помре в неприродний спосіб раніше за тебе й у муках. Є ще страх мимоволі когось образити, але то вже швидше питання виховання, він не лежить у ірраціональній площині. Все інше не варто уваги, але через страхи, котрі ми переживаємо під час читання/перегляду горорів, нормальні люди виливають адреналін та накопичений негатив. Тому страшне дуже добре продається у благополучних стабільних суспільствах, де Стівен Кінг може налякати пральцем невідомого походження, котрий вилазе з раковини. Там, де забита раковина, унітаз, каналізація загалом є проблемою, котру не вирішити за гроші одним телефонним дзвінком, забитий унітаз страшніший за зомбі-апокаліпсис. Тим не менше, продавати й купувати страшне можуть лише люди з найздоровішою на планеті Земля психікою: всяка страшна історія не є самоціллю, а радикальним способом моделювання критичної ситуації та способів виходу з неї”.

Оксана Артеменко, режисер, сценарист: “Фільми-жахів – один з найпопулярніших жанрів серед глядачів, це підтверджують бокс-офіси. Я думаю, це той жанр, який викликає у людей почуття, які вони не завжди знаходять у реальному житті. І в кіно такі глядачі йдуть саме за почуттями”.

Марися Нікітюк, режисер: “Страх – це базова і найважливіша емоція. Без страху людський вид не виживає. Кіно – це про емоцї. Наші інстинкти все так само застерігають нас. Страх підказує не йти крізь підворітню вночі, обходити зграї бездомних собак, залишати небезпечних людей, які мають потреби нищити чужі особистості через пошкоджену свою, для самоствердженняю. І ними теж рухає страх. Страх, що їх не любитимуть, не підкорятимуться їм. По життю нас веде єдина річ – страх смерті. Саме тому ми народжуємо дітей і знімаємо фільмию А якщо кіно – це про емоцї, то чому б не використовувати найпотужнішу і найбазовішу з них? Це атракціон, американські гірки”.

Олександр Коляда: “Біологія знає, що страх викликає щось нове (машини, ГМО), знає, що є ділянка страху у мозку, в деяких людей вона ушкоджена. Знає, що існують гени, які людині надають схильність до пошуку екстріму для задоволення”.

Юлія Савчук, сценарист: “Страх – це найгостріше відчуття.  І змушуючи переживати глядачів цю емоцію, фільм повністю занурює їх у атмосферу моторошності і непізнаваності. Страх у сюжетах фільмів жаху породжується цікавістю, а саме ця складова і вабить глядачів найбільше”.

Олена Дерев’янко, партнер Агентства PR-Service, віце-президент Українскої PR-Ліги: “Сучасний політичний PR, на жаль, зорієнтований не на те, щоб переконати виборця у чеснотах політика, а на те, щоб змусити його вірити у ірраціональні речі. Наприклад, у підступних ворогів, від яких може врятувати тільки наш кандидат. У загрозу негайної техногенної чи іншої катастрофи, яка відбудеться в разі, якщо перевага буде віддана іншій людині. А це дуже зручно робити, якщо людина на межі, у «пограничному стані» – злякана, залякана, невпевнена, така, яка шукає і потребує прихистку і захисника. Тим більше, що в наші часи у знервованому суспільстві, для маніпулятивного впливу є всі можливості.
Але потрібно розуміти, що і у бізнесових комунікаціях маркетологи й піарники залюбки застосовують схожі прийоми. Бо більшість людей, які одночасно є споживачами товарів і послуг під певними брендами відчувають страх або навіть жах перед самотністю, старістю, хворобами, злиднями, слабістю, не конкурентоспроможністю у робочому чи особистому житті щодо себе чи своїх рідних. Тож інформаційний вплив у різних формах, яких базується на принципах серфінгу на людських побоюваннях притаманний, на жаль, будь-якій комунікативній активності, яка здійснюється з наміром вплинути на людську поведінку і змусити людину голосувати чи споживати певним чином”.

Ірина Медушевська, блогер: “Cтрах испытываю часто, но умею с этим жить, вхожу в него бесстрашно, пытаюсь обжиться, успокоиться, удержать это состояние и больше не бояться”.

Валентин Лученко, фізика-астроном, психолог, викладач англійської мови, консультант з управління: “Страх треба вміти долати, фобії лікувати і вчасно помічати тих, хто прагне через страх маніпулювати свідомістю окремих осіб, груп та народів”.

Віктор Комаренко, кандидат біологічних наук, доцент кафедри фізіології людини і тварин ННЦ «Інститут біології» КНУ імені Тараса Шевченка, член Українського та Британського фізіологічних товариств: “Страх – це емоція, яку відносять до негативних. Зрозуміло, що нікому не приємно перебувати у її полоні. Однак, така оцінка страху, як і будь-якого іншого емоційного переживання, є суб’єктивною. Як зміниться наше ставлення до страху, якщо розглянути його як біологічний, фізіологічний феномен? Виявляється, страх є тим інструментом, який дозволяє тваринам, зокрема, і людині, існувати в агресивному оточуючому середовищі. Адже, вміти у потрібний момент уникнути небезпеки – основа успішного виживання. Першими на появу потенційно небезпечних чи підозрілих подразників реагують ті структури нашого мозку, які вважаються центрами страху. Як наслідок тварина/людина «вмикає» захисну поведінкову реакцію: тікає від небезпеки, завмирає чи фізично захищається. Цікаво, що вибір тієї чи іншої стратегії уникнення небезпеки залежить від темпераменту індивіда. Така поведінка настільки є, з точки зору фізіології, древньою та ефективною для виживання, що часто не контролюється свідомістю (корою півкуль). Напевно ж кожен може пригадати випадки з життя, коли несподіваний подразник (шурхіт листя в нічному лісі, вигляд палки в сутінках, яка нагадує змію, тощо) змушував хоч би здригнутися, завмерти чи відскочити з місця. І лише потім усвідомлювали, що ті страхи були марними. Чому так? Відповідь проста – краще бути смішним ніж мертвим. Які ж структури мозку «захоплюють» нас у випадку небезпек? Передусім це мигдалина – елемент емоціогенної системи мозку, яка відома під назвою лімбічна система. Численні нейрофізіологічні дослідження на лабораторних тваринах та клінічні спостереження людей показали, що порушення діяльності мигдалини змінюють «ставлення» тварини/людини до небезпеки – вони стають БЕЗСТРАШНИМИ! Дикі тварини перетворюються в ручних, щурі самовіддано нападають на своїх природніх ворогів котів, люди не здатні адекватно оцінити ступінь ризику. Наслідки таких дій спрогнозувати не тяжко. Варто відзначити, статеві відмінності між чоловіками і жінками проявляються і у відношенні до страху. Виявляється, що мигдалини у мозку чоловіків є більшими, ніж у жінок. Такі відмінності пов’язують із історичним розподілом функцій між чоловіками і жінками в соціумі. Чоловіки частіше в силу різних обставин (полювання, пошук житла, військові дії, тощо) мали справу з небезпекою. А, отже, за цих обставин важливо мати адекватну оцінку різних загроз”.

Вікторія Кравченко, кандидат біологічних наук, доцент кафедри фізіології людини і тварин ННЦ «Інститут біології» КНУ імені Тараса Шевченка, член Українського товариства нейронаук та FENSЗ точки зору біології: “Страх – це емоція, що виникає при дії потенційно небезпечного стимулу. Страх є захисним механізмом, що який швидко вмикає програми поведінки, спрямовані на уникнення зіткнення з небезпекою, тобто, це корисна адаптивна емоція, спрямована на збереження індивідуму. Будь-яка емоція виникає тоді, коли якусь подію не можна ігнорувати; емоції виділяють з безлічі подразників оточуючого світу саме ті, що є важливі для конкретної людини. Деякі, такзвані безумовні стимули, активують реакцію страху в більшості людей чи тварин на грунті жорстко записаних вроджених програм поведінки, наприклад, шиплячі звуки (наближення змії), різкий звук (гуркіт грому), страх висоти, замкненого простору, тощо. Крім того, у кожної людини є ряд специфічних сигналів, які будуть викликати реакцію страху тільки в неї, що пов‘язано з негативним індивідуальним досвідом. Страхи, що виникають на основі власного досвіду дуже стійкі, бо спогади про них є міцно закарбовані в нейронних зв’язках, зміцнені власне негативною емоцією. Побороти їх – непроста задача для психотерапевтів. В деяких людей в силу надмірної активності певних структур мозку (перегородка, гіпокамп, префронтальна кора), що складають так звану «систему поведінкового гальмування», дуже виражені реакції страху, зокрема, всього нового, що зумовлює високу тривожність та страх почати щось нове”.

Михайло Скричевський, співзасновник корпорації снів Luciding: “Страх во сне кажется нам абсолютно реальным и когда мы внезапно просыпаемся, то осознаем это. Осознанные сны можно использовать для борьбы с кошмарами. Ведь если вы понимаете, что находитесь во сне, то страх заменится любопытством, а сюжет сна вы сможете повернуть в более приятное русло”.

З інтерв’ю:

У гусей є вроджений страх, коли вони вилупляються, і бачуть тінь хижака, вони обов’язково від неї ховаються, хоча вони в житті не бачили птахи хижака і птахи не хижака, але здатні розрізняти птахів різних видів. Це складна задача, але ця програма закладена в новонароджених пташенят гусей.

Олександр Коляда: “Кохання як явище не передається у спадок”

Передусім людину лякає невідомість. Те, що за межею розуміння або усвідомлення. Це якраз про Смерть. Архетип, який живе у підсвідомості, виплеканий тисячами поколінь. Людина боїться не кінця. Вона боїться невідомості, яка за межею того, що ми називаємо смертю. Хоча насправді це лише Перехід на інший рівень існування, якщо вірити шаманській Традиції та сучасній квантовій теорії….

Громовиця Бердник: “Тіло – це наш корабель на цьому відрізку вічного Шляху”

Що таке страх?
Кожна людина може розповісти щось своє про страх. Адже кожна щось подібне відчувала. Усі мають свої страхи, які приходять з дитинства, переслідують як фобії. У своєму першому романі «Мантра-омана» я описувала страх: «…підкрадається на пухнастих лапках і занурює в твоє серце грубезні жовтуваті кігті». Десь так. Намагалась передати його метафорами, викликати для себе відповідні переживання та образи. Іноді страх – це найнеприємніше і найпотворніше відчуття. Коли він приходить в наше життя, ми втрачаємо пильність і забуваємо про все. Він здатен знищити людину.
http://bignames.org.ua/2012/08/viktoriya-hranetska-sens-v-prozhyvanni-kozhnoho-dnya-na-zemli-yak-ostannoho/

Запам’ятайте: в боязні виступати перед аудиторією немає нічого поганого. Бояться багато. Питання лише в тому, чого ми боїмося. Один боїться, що його будуть оцінювати. Інший боїться, що він не отримає результат. Третій – що він буде погано виглядати в своїх очах. Четвертий – що він не зможе донести ідею своїм слухачам. Якщо ми проаналізуємо ці страхи, ми побачимо, що є речі, яких потрібно боятися, а є ті, яких боятися не варто.
http://bignames.org.ua/2010/12/lyudmyla-bohush-yak-perestaty-boyatysya-vystupiv-na-lyudyah/

Театр – це фактично прямий ефір і на ТБ ви ведете на живо. Як ви долаєте страх перед камерою?
Коли мені сказали, що працюватиму у прямих ефірах, по-перше, мені було дуже цікаво, як воно, що відбувається. Людський організм – це інструмент, особливо акторський. Ми маємо вміти вірно його налаштовувати. Струни можуть звучати, а можуть і не звучати. Це як дар. Коли інструмент знаходиться в робочому стані, він грає. Я переживала за прямий ефір, бо не знала, як мій організм реагуватиме. Хтось починає говорити, а хтось навпаки замикається і не може слова сказати. І, мабуть, першу фразу, яку я мала казати в ефірі: «збір танцюристів по всій Україні добіг кінця, нарешті настав той час, якого ми так довго чекали» напевно ніколи не забуду. Просто я її зазубрила. Думаю, що ж відбувається з організмом, коли тобі кажуть: «5, 4, 3, 2,1, ефір». Коли я з кимсь ділилась з акторів тими відчуттями перед ефіром, то вони мені кажуть: «Лілю, ти що, ти ж в театрі працюєш. Це ж той самий прямий ефір». «Ні, – кажу. – Ви ж не розумієте. Це абсолютно різні речі». Хоча так само ти виходиш на сцену, так само ти долаєш аудиторію, спілкуєшся. Є момент цього взаємного обміну енергетикою на початку, коли ти виходиш. У прямому ефірі ти маєш тримати аудиторію через призму камери – ось складність і відмінність прямих ефірів театральних та телевізійних.
http://bignames.org.ua/2009/07/liliya-rebryk-jduchy-na-telebachennya-mayu-chymos-pidkoryty/

Як актори долають страх?
Впевненість приходить з першим номером долання страху. Я на кожну виставу по-іншому налаштовуюсь. На «Четверту сестру» ми з дівчатами голосно розмовляємо, до початку вистави повністю повторюємо текст. Одного разу прийшла актриса, яка чекала на мене. Вона сиділа і каже: «Дівчата, ви з такою віддачею повторюєте. Таке враження, що ви виставу відіграли. І у вас після цього ще є сили виставу грати?». Я завела машину і пішла працювати. Якщо бензини не налити і не розігріти, машина не поїде. На Островського, Чехова, Шиллєра я вся в собі. Мені треба, щоб ніхто мені не заважав, я сама собі роблю зачіску, грим. Це такий підхід до підготовки ролі. Моїй Соні ( з «Дяді Вані») ніхто крутелики не крутить, сама зачепила волосся, бере лопату і йде працювати. І багато працює, щоб своє кохання витравити. Вона 6 років кохає людину і бачить, що він не кохає. Але вона продовжує жити в ілюзіях. Їй так підходить.
http://bignames.org.ua/2011/11/rymma-zyubina-odnijeyu-rukoyu-trymayu-stsenu-a-druhoyu-rukoyu-v-nebo/

В.П.: Вас не лякають роки?
Ж.Б.: Подивіться на всі ці прожилки на листі, це ж так красиво! Знаєте, страх постаріти – це найгірше, з чим доводиться справлятися жінці.
Якщо єдиний випробуваний нами страх – це страх постаріти, яка ж тоді мета нашого життя? Без кінця дивитися у дзеркало? Це жахливо.
http://bignames.org.ua/2010/09/zhyuljet-binosh-yakscho-jedynyj-vyprobuvanyj-namy-strah-tse-strah-postarity-yaka-zh-todi-meta-nashoho-zhyttya/

В снах людина бачить страх у концентрованих порціях. Навіщо у снах людині страх, адже він підкреслює денні перипетії і сприяє старості?
На це запитання намагалися дати відповідь усі відомі психологічні школи – від Фройда і Юнга до сучасних дослідників. Я не психолог, тому спробую відповісти “на хлопський розум”, як то кажуть. Сни зазвичай – це дзеркала якихось реальних подій, явищ, думок. І страх у снах – це відображення реальних переживань та непевностей. Страх – це частина захисного механізму психіки, який так само спрацьовує у снах, як і в реальному житті.

Громовиця Бердник: “Тіло – це наш корабель на цьому відрізку вічного Шляху”

Опитувала: Ірина Новоставська
Світлина: iconicontent.com
Джерело: Енциклопедія щастяhttp://schastya.info/