Гендерні питання. Коли виникли? Чи дійсно існують гендерні нерівності? Чому виникають непорозуміння?

 

Щоденно гендерні питання підіймаються з вищою силою, відбувається боротьба за рівність між статями. Чи можливо відстояти своє право на рівність у суспільстві? Чи дійсно порушують права тільки жінок? І чи варто порівнювати жінок та чоловіків, чи варто шукати відмінності, чи варто відшукувати нові причини до непорозумінь? Традиційно в рамках Масштабного проекту знань “Інтелектуальні дискусії” про “Гендерні питання” висловлюються різні фахівці, різних статей.

Марина Олійник, редактор: “Жінці для того, щоб просто мати право на те, щоб її думку вислухали, часом доводиться докладати набагато більших зусиль, ніж чоловіку в аналогічній ситуації. Принаймні, в Україні. До жінки в “традиційно чоловічих професіях”, до яких в нас за замовчуванням зараховують все, окрім виготовлення декоративних свічок і догляду за дитиною, вимоги будуть набагато більшими, і претензії теж. Що, загалом, змушує жінку думати і прораховувати свої дії набагато краще ))) Тому тяжко сказати, кому від такої гендерної упередженості в результаті гірше. Найпростіший приклад: порівняйте дії Порошенка (не кажучи вже про Януковича) і Тимошенко – як вони працювали в уряді, які їхні досягнення – в реальних цифрах, законах, угодах. І порівняйте ставлення так званої “громадської думки” до обох цих політиків. І спробуйте вгадати, кому та “гендерна упередженість” вилазить боком…”

Денис Замрій, сценарист, письменник: “Конфликт между полами легко разрешается в постели (кажется, это не я придумал). Что же касается карьеры, изначально мир был патриархален, в силу ряда исторических причин. Женщины получили какие бы то ни было права только в прошлом веке. Так что да, проблема равных возможностей существует, поскольку еще живы люди, в воспитании и фенотипе которых заложен отказ от восприятия женщины, как равного мужчине претендента на ту или иную должность. Хотя в ряде случаев именно свойственные женщинам таланты дают им преимущество в построении карьеры и на пути к успеху”.

Кіра Іванова, волонтер комунікаційної команди Міністерства економічного розвитку України: “Для мене не існує гендерних питань. За тим виключенням, що я не зможу піти в декрет по стандартній страховці та буду вимушена сидіти вдома кілька місяців чи одразу брати няню.. В моєму секторі – що в PR, що в журналістиці – жінки працюють на рівних з чоловіками і займають рівні позиції”.

Олена Желязо, піар-фахівець: “Я не знаю, чи існують гендерні питання в суспільстві, де чоловік – голова, а жінка – шия, куди вона поверне, так і буде! Як на мене, Україна, якраз і відрізняється від інших країн світу, саме тим, що гендерні питання вирішені тут ще з покон віків. Згідно легенд, в крові української жінки тече кров амазонок, жінок-воїнів древнього світу, які жили на території сучасного Причорномор’я. Історики вказують і на войовничі племена сарматів, жінки яких бездоганно володіли зброєю, та ставали на захист своєї оселі разом зі своїми чоловіками. Перелік участі українок у активному соціальному житті своєї країни чи оселі не завершується сивою давниною. Сучасні українки демонструють світу громадянські подвиги та самовідданість в новітній боротьбі за визволення Украіни від загарбників.
Так чи існують гендерні нерівності на території сучасної України? Думаю, ні. Питання гендерної нерівності, на мій погляд, виникли в інших історичних та соціальних умовах, Україна мала свій історичний шлях, який, на мій погляд, дозволив їй уникнути виникнення чи загострення гендерних питань. Тому, це штучна течія, дань моді, яка швидко мине, тому що об’єктивно для цього нема ніякого підґрунтя”.

Юлія Джугастрянська, літературознавець, перекладач: “На жаль, питання гендерної рівності для нас залишаються актуальними. Це помітно у багатьох аспектах: соціально-поведнікові стереотипи, статистика зайнятості жінок на керівних посадах, оплата за рівну працю, і навіть проблема побутового насильства. Питання рівності у нашому суспільстві відстояти часом непросто, але можливо, і незрідка потрібно. Пишу незрідка, бо це питання особисте і часто там, де одна жінка вбачатиме турботу і повагу, інша відчує приниження й упередженість. На жаль, це питання знову-таки гендерних стереотипів.
Щодо порушення прав тільки жінок, чи не тільки – права дітей також порушуються, я не зустрічала точної статистики щодо психічного насильства, але з публікацій психологів-практиків можу сказати, що чоловіки зазнають психологічного насильства не менше, ніж жінки, або діти, хіба що про це менше говориться. Хоча загалом упродовж попередніх років 5-10 ситуація з гендерною рівністю в Україні помітно покращилася. Більше уваги приділяється цій проблемі публічно, крім розяснень, активно почали діяти спільноти жіночої взаємопідтримки, наприклад, жінок у бізнесі чи працюючих мам.
Інше питання, як саме варто приділяти цьому увагу. Наприклад, татусі у декреті у нас також є. Тоді треба обстоювати і їхні права. То, може, краше, говорити про права батьків у декреті, без протиставлення?
Тобто шукати те, що об”єднує і збагачує взаємообміном, а не те, що загострює увагу на стереотипах. Ми – рівні, але різні, і це прекрасно”.

Михайло Мінаков, український вчений-філософ, доктор філософських наук, доцент катедри філософії та релігієзнавства Києво-Могилянської академії, президент Фонду якісної політики, голова Кантівського товариства в Україні: “Привід є до зменшення ролі гендерних обмежень на права і можливості людей! Можете порівняти співвідношення між держслужбовцями нижчої і вищої категорії та працівниками/працівницями корпоративного сектора нижньої і вищої ланки. Серед очільників жінок меншина, серед нижчих ланок – більшість. Гендер – не єдинй соціально та культурно обумовлений поділ людей на привілейованих та підлеглих. Але значний. І в країні, де жіноче населення – більшість, логічно очікувати вирівнення можливостей”.

Олеся Мамчич, поетеса, перекладач, пише для дорослих і дітей: “Так, проблема існує. На побутовому рівні я відчула різницю, коли подорожувала Європою. В Україні досить часто, приєднавшись до нового товариства , почуваєш себе «невидимою», тобто ти ніби і є, але якщо поруч чоловіки, то до тебе майже не звертаються, обговорюючи «серйозні питання». На противагу до цього, в Австрії з однаковою увагою і повагою ставилися до всіх, не розрізняючи за статтю. Свого часу мене це досить таки вразило.
Так само неодноразово стикалася у свої професійній галузі – літературі – із погордливим ставленням: мовляв, все одно всі дівчатка пишуть вірші, а потім виходять заміж і тонуть у пелюшках, тому не варто на них і часу марнувати. Зараз я лише іронічно гмикну, але у період становлення, десь у віці до 30 років, це досить таки сильно розбалансовувало, принижувало.
Оця «невидимість» – насправді значно ширша. Це проблема малої проговореності жіночого досвіду як такого, малої уваги до нього, як до буцімто «неважливого», «нецікавого», це про невидимість і соціальну нецінність домашньої праці, про спрощення особистості до об’єкта сексуальної насолоди тощо. Все це потребує суспільного проговорення, переходу із витісненого стану у названий та осмислений. Найлегше сказати, що проблеми не існує, але це її лише загострить”.

Ірина Кравчук, українська поетеса, науковець, кандидат наук з державного управління, співзасновник Української асоціації оцінювання, громадський діяч: “Так мені здається, що таки не дуже рівні можливості. Все ж жінці для успіху треба докласти більше зусиль. Та і поняття успіху дуже різним може бути. Що є успіхом? Власний бізнес? Карєра ? Чи заняття улюбленою спраою, яка приносить гарні прибутки?
У нас досі доволі патріархальне суспільство, яке досить дивно сприймає, коли мама з дитиною починає активно чимось займатися, намагається поєднати материнство з професійною діяльністю. Та, Слава Богу, таких стає все більше. Я вважаю, що має бути більше у нас кімнат дитини у приватних та державних підприємствах, щоб жінки могли продовжувати професійне життя навіть після народження дитини. Жінкам важче, але цікавіше”.

Ірина Ексузян, менеджер з персоналу: “Но как человек, имеющий  диплом  Директора  персонала (кадровый  менеджмент, социология  и экономика управления персонала  и психология), хочу сказать, что таки разные возможности у мужчин и женщин. Это связанно и с  физиологией и психологией и  социолизацией в обществе и роли  в жизни и  взгляды на жизнь,  много  разного. Женщина и мужчина разные от момента рождения”.

Ірина Баковецька, поетеса, журналістка, краєзнавець, композитор, виконавець пісень і громадська діячка: “Кожна людина, не залежно від статі, має можливість власної самореалізації. Чоловік і жінка повинні бути партнерами – якщо ця АКСІОМА  не діє на чоловіків, то інстинкт самки повинен активізовуватись!”

Анна Дегтярьова, координатор тендерних процесів ТНТ Україна та директор арт-напрямку “ЛітМайданчик”: “Взагалі, я постійно чую про те, що чиїсь там жіночі права утискають, але особисто я в кар’єрному плані ніколи з таким не стикалася. Абсолютно це не стосується зарплатні. Єдине, це те, що якщо дівчина/жінка красива (саме красива, а не напівоголена), то трохи по-іншому ставляться чоловіки на переговорах. Ну і, звісно, через заздрість – якщо чоловік їде в тролейбусі, а дівчина на авто – то одразу виникає коментар непристойного характеру.
Розумні керівники платять гроші відповідно до рівня посади, не важливо – чоловік чи жінка.
Із негативного: працевлаштування та єхидні підколки до жінок “декретного” віку. Не раз стикалася із таким у свою адресу”.

Зоряна Биднас, журналіст: “Я часто спостерігаю прояви сексизму, бачу дискримінацію. Найгірше те, що чимало жінок погоджується із такою роллю. “Б’є, значить любить”, “Так, мабуть, це чоловіча робота, тому взяли його, а не мене”, “Йому платять більше за аналогічну роботу, але він може домовитись”. Це реальні фрази з реального життя. Я б не називала це конфліктом між чоловіками та жінками, це лише наслідки багатовікових “традицій”, які нам щедро нав’язувались, переконань, типу: жінка повинна сидіти вдома і бавити дітей, а чоловік повинен приносити гроші. Ніхто нічого нікому не повинен. До того ж, саме жінки часто потерпають від насилля, в тому числі й домашнього, від сексуальних домагань і так далі.
Я часто працюю на тренінгах зі старшокласниками, під час занять ми цьогоріч просили заповнити анкети, де одним з питань було наступне: чи ви би проголосували за жінку, яка балотується на пост Президента. Чимало дітей, відповіли, що не проголосували б. Тобто не проголосували б, навіть якщо подобаєються погляди цієї людини, програма, цілі, просто тому, що ця людина – жінка. У мене був неприємний шок.
Чи є привід для конфлікту між статями? Думаю, чоловікам і жінкам треба шукати не конфлікти, а вихід із ситуації, яка склалась, максимально проводити роз’яснювальну роботу, читати, досліджувати, аналізувати та, звісно, доносити інформацію про гендерну рівність”.

Ірина Вікирчак, культуртрегер, поетеса: “Насправді, треба просто вміти любити людей, не залежно від статі, ґендеру, кольору шкіри. Любити своїх найближчих. Любити й поважати.
На жаль, Україна поки страшенно сексистська країна, страшенно, і це відбивається на оплаті праці і багатьох інших чинниках, які ускладнюють жінкам життя. Переконана, що це спричинено браком правильної освіти, радянською ментальною “спадщиною” і загальним рівнем освіченості пересічних українців. Але все взаємопов’язане, і все зводиться до необхідності промоції читання  й наповнення інфопростору правильною інформацією, яка була би грамотно подана масовому споживачу”.

Юрій Лазірко, поет, перекладач: “Якщо говорити про гендерне рівноправ’я на теренах США у сфері просування кар’єри у бізнесі, то важелі дозволяють йому перебувати на більш-менш одинаковому рівні. Більше того, існує маса програм для жінок (державних і приватних), яка спонукає такому просуванню. З’являються і певні негативи, які пов’язані з емансипацією – це дуже формальне ставлення на робочому місці чоловіків до жінок, тобто ніхто рук “слабкій половині” не цілує і кави не пропонує – бояться натяків на секуальні домагання. У релігійному плані – Америка різношерстна – мормонам (нелегально) дозволено мати “гарем”, а в емішів не прийнято жінці керувати бричкою. На побутовому рівні усе залежить від характеру тої, чи іншої статі – як себе поставиш, таке відношення і отримаєш. Найвиразнішим прикладом неготовності американського суспільства бачити жінку на тому самому рівні, що і чоловіка – це посада президента. Не знаю скільки ще промине часу, аби така подія відбулася”.

Анастасія Лавренішина, письменниця: “Так, я впевнена, що в чоловіків і жінок абсолютно різні можливості на кар’єру, успіх тощо. Все це в силу чоловічої природи та жіночої. Жінка не створена для конкуренції та боротьби, вона, насамперед, створена для свого чоловіка, дітей, родини, а вже потім для бізнесу, якщо її на це вистачить. І на власному досвіді скажу, що це щира правда, і що так бізнес жінки набуває ще більшого розвитку, коли пріоритети розставлені правильно”.

Степан Сидоряк, фінансовий аналітик: “Це питання потрібно розглядати у різних вимірах. Адже кожен регіон  знаходиться  на різній стадії: десь цей конфлікт уже успішно вирішується, а десь – він навіть ще не зародився. Україна відноситься до останніх. І знову ж таки, є різні сфери житття. Якщо говорити про корпоративний сектор, він більш прогресивний, а якщо про політичну арену, тоді, перепрошую, але про який конфлікт статей може бути мова, якщо у нас всього 2,5 прогресивні жінки з амбіціями: дві з них – грузинки, а третя –  одружена на грузину. Ще кілька років тому, прем’єр-міністр міг публічно заявити, що місце жінки на кухні. І це було нормально. Важко собі уявити таке почути від Трюдо. Зрештою, навіть в Америці був уже темношкірий президент, а жінка-президент лише очікується”.

Вікторія Амеліна, письменниця: “В обох галузях, де я задіяна, – це інформаційні технології та література, – можливості рівні. Конфлікту я не бачу, та й приводу нема. Але сприйняття жінок і чоловіків у професії – іноді починається зі стереотипів. Це не те, що заважає – стереотип легко розбивається професійністю – але це є. Як сказав голова одної компанії, покажіть мені жінку з таким самим тридцятирічним досвідом, і я запрошу її до ради директорів (цитування вільне, тож краще вважати, що, як то кажуть, збіги з реальними особами випадкові). Проблема в тому, що нас, жінок, майже не було в певних галузях просто тому, що нас там не було. Спочатку це не дозволялося, потім не віталося. Потім доступ до професій став вільним, але нас виховували з любов’ю до суконь і ляльок, а не до конструкторів і транзисторів. І зараз в підручнику мого сина є завдання «Намалюй портрет своєї матусі – берегині сімейного вогнища» (це вже точна цитата). Чому не «матусі – успішної жінки», не «матусі – творчої особистості»? Можна всі ці три ролі навіть перелічити через кому – займе більше місця, але воно того варте. Бо якщо транслювати дітям наші гендерні стереотипи, то скільки потім не приймай законів і не створюй умов, хтось – на щастя, таких, здається, меншість – таки сприйматиме жінку (себе, наприклад) як лише берегиню чи ляльку з красивим тілом, а чоловіка – головне, як того, хто зобов’язаний “багато заробляти і завжди бути сильним”, а не як ніжного батька. Так, ці стереотипи будуть розбиті і наступним поколінням жінок і чоловіків, і кожне нове покоління жінок буде успішнішим за попереднє, але для чого ж так завзято стереотипи продукувати? Здається, обом статям краще витрачати енергію на щось інше”.

Наталя Терамае, журналіст: “На даний момент у моєму житті немає місця для негативних проявів гендерного питання. При тому що я мама, яка зайнята доглядом за півторарічною дитиною. Держава допомогла мені народити здорового малюка (безкоштовно), турбується про його здоров’я й добробут (щомісяця до досягнення 18 років кожна дитина отримує виплати), а також про здоров’я й добробут мами (психологічна та матеріальна підтримка). На жаль, це все не про Україну, а про найкращу в світі мамську країну Фінляндію. Такі дива фінської системи я описую в авторській колонці на “Українська правда. Життя”. Сподіваюся, знайти вдома однодумців, щоби імплементувати такі правила в українському суспільстві”.

Марта Варикаша, кандидат філологічних наук, доцент, літературознавець, директорка Центру гендерних досліджень БДПУ і експерт з гендерних питань в канадсько-українському проекті «Основи інфраструктури просторових даних: створення потенціалу в межах українського уряду для підтримки стійкого економічного зросту»: “«Чи можливо відстояти своє право на рівність у суспільстві?». Рівність прав і можливостей – це основа демократичного суспільства, закладена і в Україні на законодавчому рівні. Наша мета – контролювати, щоб люди дотримувалися цих законів, як і всіх інших.

«Чи дійсно порушують права тільки жінок?» Звичайно, ні, адже гендерні студії виходять за межі жіночих, включаючи в себе проблеми і чоловіків, і ЛГБТ-спільноти. Центр гендерних досліджень Бердянського державного педагогічного університету, створений у 2012 р. з ініціативи нашої пані ректорки і очолюваний мною, щороку проводить міжнародний конкурс на кращу наукову статтю з гендерної проблематики, за результатами якого в нас вже опубліковано три збірники: «Жінка крізь призму письма» (2013), «Чоловік і маскулінність у площині тексту» (2014), «Тіло як вистава: мистецькі проекції» (2015), – усі вони віддзеркалюють актуальні гендерні проблеми і піднімають дражливі питання, виходячи за межі фемінізму.

Проте, я переконана, що в Україні наразі варто говорити саме про права жінок. Довести це легко статистикою: серед депутатів ВР 89% чоловіків, власники ЗМІ – майже 100% представлені чоловіками, серед керівників 75% чоловіків (жінки переважно в торгівлі, сільському господарстві, ресторанному бізнесі), у великому бізнесі 94% чоловіків; у найприбутковіших сферах діяльності (фінанси, транспорт, важка промисловість тощо, де зарплата в 2-3 рази вища) 82% чоловіків, тоді як у низькооплачуваній соціальній сфері (культура, медицина, освіта) – 87% жінок. Більше того, для жінок завжди є певна посадова стеля навіть у «їхній» соціальній сфері, зокрема в університеті ми бачимо численну кількість кандидаток наук, але вже доктори науки – переважно чоловіки, декани, ректори – переважно чоловіки. Чому так? Через стереотипи (чоловік –раціо, розум; а жінки – емоціо, почуття); через щоденну домашню жіночу працю, яка не вважається продуктивною, але займає щодня від 2 до 6 годин; молодих жінок не охоче беруть на престижну роботу через потенційні декретні відпустки, а родинні проблеми зв’язані з дітьми (лікарняні, садочки, школи тощо), на думку роботодавців, не дозволять жінкам цілковито віддаватися роботі. Додайте до цього статистику розлучень і 47% дітей, які живуть в неповних сім’ях в 94% з матір’ю в Україні. Аліменти складають не менше 30% від прожиткового мінімуму, а це на 1 вересня 2015 р. 350 грн – для дітей до 6 років і 436 грн – для дітей 6-18 років. Виходить, жінка має жити без перспективи на нормальну роботу і посаду, виховуючи дітей на свою мізерну зарплату.

Який з цього висновок? КАПІТАЛ зосереджений в руках чоловіків, ВЛАДА виконує чоловічу волю, ЗМІ пропагують чоловічі цінності і стандарти. Про який гендерний паритет може йти мова з такою статистикою? У 2010 р. за звітом Світового Економічного Форуму, Україна посіла 63 місце серед 134 країн за гендерною нерівністю. Ми розташувались між Ботсваною та Венесуелою. Звичайно, з таким ставленням до демократичних цінностей нас не чекатимуть в ЄС. Пару тижнів тому я спілкувалася з гендерною експерткою з Канади, Ленорою Роджерс, яка прибула в Україну у складі комісії з контролю над проведенням реформ, і, хочу зазначити, вона прекрасно бачить нашу гендерні проблеми в секторі економіки (для неї він був пріоритетним) і, що приємно, ці спеціалісти справді хочуть поділитися досвідом, допомогти вивести нам країну на новий рівень.

Тож ми, гендерні спеціалісти, не шукаємо «причин до непорозумінь» між статями, ми прагнемо подолати ці непорозуміння. А ті, хто пропонують не порівнювати, по суті, закликають закрити очі на проблеми пригнобленого в суспільстві (жінок і ЛГБТ-спільноту, в першу чергу), видаючи або відсутність освіти, або відсутність сміливості, або свою ідентичність з пануючою верствою (не дарма до фемінізму і квір-теорії негативно налаштована більшість чоловіків)”.

Анна Заклецька, психолог, політолог: “Жіночі енергії матеріальні. Вони народжують, вони творять. Ми з чоловіками разом складаємо гармонійне космічне поєднання, коли наша енергія з їхньою зустрічається так, щоб бути конструктивною, творчою. Я отримую масу задоволення від такого поєднання, це своєрідний екстаз. Говорячи про спотворення енергетичних чоловічо-жіночих потоків, не можу не сказати, що для мене війна – це дзеркало внутрішнього людини, яке безпосередньо пов’язане з порушеннями чоловічо-жіночого енергетичного балансу.

Довгий час система акцентувала на питаннях відмінностей та рівності, у той час, як ці відмінності мега-конструктивні, а рівність – примарна та абсурдна. Тому що ми об’єктивно дуже різні і це нормально.

Радянський союз гендерність – сексуальність – намагався стерти. Чи жінка чи чоловік – зі спини не завжди розбереш: короткі стрижки, конституція тіла характерна (заблоковані треті і четверті чакри – наслідок заблокованих енергетичних потоків, коли людина жила не своїм життям, не займається улюбленою справою, не робить те, що вона хоче). Один із наслідків – психологічне кастрування чоловіка або феномен «бой-баби». Коли ми їздимо зараз на схід, розумію, що 90 відсотків чоловіків, які туди приїхали, хотіли війни (несвідомо, звичайно), бо їх вдома за чоловіка не вважають. Вони тікають з хати. І шукають способу підтвердження своєї чоловічої сили, шукають сенсу життя.
Чоловік спокійний і не войовничий, коли у нього немає потреби доводити, що він чоловік. Коли я, жінка, дозволяю собі бути жінкою, такою, як я хочу, якою я є, бути чутливою до себе як жінка. Так, мене в дитинстві травмували і назвали шпалою – тепер вибір за мною: мститися за це до кінця днів своїх усім, хто образив і всім, хто нагадує тих, хто образив, доводити, що «всі мужики – козли», чи прийняти, пробачити, усвідомити, що через цей досвід моя душа закрила певні «борги», і слава Богу, що так, а не більш серйозними методами – і насолоджуватись життям!

Я вже казала вище, що вважаю, що ми – єдина цілісна душа, яка відчуває себе, в даний відрізок часу через конкретне тіло. Ми є єдині: коли я люблю себе як тебе (ближнього свого), коли бажаю тобі щастя – я це роблю і щиро, і одночасно розумію, що в наступній інкарнації відчуватиму себе через тебе. А ще в наступній – через нього, через неї. Тому не буває чужого горя, не буває чужої війни. Те, що відбувається зараз – дзеркало кожного. Ми можемо тільки духовністю та усвідомленим буттям перегорнути цю сторінку, коли будемо дякувати, любити, вибачати та просити пробачення безупинно. Бажати щастя всім. Надсилати подумки любов кожній душі. Тому що добро породжує добро – за законом сіяння та пожинання. Не буває так, що сієш помідор, а виростає каштан. Може, це і можливо, але ми повертаємось в пункт про те, що сила думки має бути дуже потужною, і на це може піти десяток, сотня, тисяча років.

У мене відповідь на всі запитання – усвідомлене буття.

Коли людину привчають усвідомлювати, чому зараз зі мною таке відбувається. Уявимо ситуацію: навіть, якщо я не хочу бачити свого чоловіка, я краще усвідомлю, чому так відбувається, можливо, з ним чесно про це поговорю, можливо, прийму рішення йому не казати, але не намагатимусь втекти – бо втеча від себе все одно неможлива. За законом збереження енергії, про який також вже йшлось вище, енергія ні звідки не виникає, нікуди не зникає. Якщо імпульс з’явився, він десь осяде, якщо ти його не усвідомив – осяде боком. Тоді з’являться обставини, які дозволять мені цей імпульс розмістити. Але не факт, що ці обставини розмістять імпульс «екологічно» та без шкоди мені та оточуючим. Свіжий приклад: я до тебе їхала, припаркувалась – мені треба було в банкомат сходити, мене ззаду підперла машина так, що мені треба було виїжджати у дуже багато маневрів. Перед тим я мала не дуже приємну розмову, яку не дуже приємно усвідомлювати, приймати – намагалася себе грубо, методом насильства заспокоїти: “Це не має значення, навіщо я собі псую настрій, злюсь”. В результаті цих маневрів на маленькій швидкості в’їжджаю в машину, яка позаду (зачепила пластиковою кришкою запаски), автівці нічого не сталося, але імпульс вийшов: я хотіла дати під зад людині, яка мене розізлила, але подавила цей імпульс, бо люблю ту людину, і мені дуже не хотілося думати про неї погано, я не дозволила собі сердитись на цю людину, бо, як і більшість людей мого віку, мене вчили, що на тих, кого люблять, не сердяться, я відмовилась приймати думку, що я можу на цю людину скаржитися.

Хотіла дати під зад, а в результаті таким збоченим способом під зад я дала собі.

Це дрібний приклад в просторових елементах. Але війна відбувається за тим самим принципом – вона не випадкова, там немає випадкових людей, і вона є масовим подавленим імпульсом агресії, масовими посіяним брехнею (перш за все, перед собою), насильством, помстою… Війна – у тому числі і потреба порозумітися жінок та чоловіків, мати сміливість відійти від «прийнятої ідеальної картинки», на яку всі так прагнуть бути схожими на радість кому завгодно, крім себе. Варто пам’ятати, що б ми не декларували, не робили – наша чесність перед собою є первинною. Якщо я брешу сама собі, то й брехню сію. А моя брехня може стосуватись як питань сплачених податків, так і вибору партнера. І це не значить, що треба все руйнувати і спалювати мости: достатньо усвідомити та прийняти свій вибір і не робити вигляд, що все не так. Це кожна сім’я, що робить вигляд на людях, що живе добре, а вдома б’ються і посуд б’ють. Сіють агресію, але соромно людям сказати. Давайте не будемо розлучатися, щоб сусіди нічого про нас не сказали. Кожна подібна ситуація, де відбулося витіснення на користь суспільної норми. Я приймаю, що інколи я можу не сказати людині якусь річ, якщо я усвідомлюю, що це зараз буде недоречно або цій людині буде важко. Але перед собою я чесна і обираю це не робити. Це є та базова чесність, яку я сію, і я сподіваюсь вона проросте.

Що ти хочеш? Що ти робиш? Де ти зараз? Де твої емоції? Де твої почуття? Ти з тим чоловіком чи не з тим? Ти вийшла заміж, бо хотіла втекти від батьків? Чи тобі хтось нав’язав народити дитину? Нас не вчать про це думати.

Якби люди вчились жити усвідомлено, зникла б страшна статистика: кримінальних випадків, ДТП і хвороб. Психосоматику ніхто не скасовував, це теж витіснення енергії. Усвідомлені люди незалежні, розумні, самодостатні, їм не потрібна ні фармацевтика, яка збирає мільйони, їм не потрібні виборчі, політичні маніпуляції. Система працює на те, щоб це все, що може зробити людину незалежною, дискредитувати і запхати поглибше. Немислячими, несвідомими, залежними, хворими людьми з культом споживання керувати легше”.
Уривок з інтерв’ю “Анна Заклецька: “Вставай. Наполегливіше, дитинко!””.

http://schastya.info/2015/10/anna-zakletska-vstavaj-napolehlyvishe-dytynko/

Опитування провела: Ірина Новоставська
Світлина: https://i.ytimg.com/vi/381belOZreA/maxresdefault.jpg
Джерело: Енциклопедія Щастяhttp://schastya.info/

  • Marta Varykasha

    «Чи можливо відстояти своє право на рівність у суспільстві?». Рівність прав і можливостей – це основа демократичного суспільства, закладена і в Україні на законодавчому рівні. Наша мета – контролювати, щоб люди дотримувалися цих законів, як і всіх інших.

    «Чи дійсно порушують права тільки жінок?» Звичайно, ні, адже гендерні студії виходять за межі жіночих, включаючи в себе проблеми і чоловіків, і ЛГБТ-спільноти. Центр гендерних досліджень Бердянського державного педагогічного університету, створений у 2012 р. з ініціативи нашої пані ректорки і очолюваний мною, щороку проводить міжнародний конкурс на кращу наукову статтю з гендерної проблематики, за результатами якого в нас вже опубліковано три збірники: «Жінка крізь призму письма» (2013), «Чоловік і маскулінність у площині тексту» (2014), «Тіло як вистава: мистецькі проекції» (2015), – усі вони віддзеркалюють актуальні гендерні проблеми і піднімають дражливі питання, виходячи за межі фемінізму.

    Проте, я переконана, що в Україні наразі варто говорити саме про права жінок. Довести це легко статистикою: серед депутатів ВР 89% – чоловіки, власники ЗМІ – майже 100% чоловіки, серед керівників – 75% чоловіків (жінки переважно в торгівлі, сільському господарстві, ресторанному бізнесі), у великому бізнесі – 94% чоловіків; у найприбутковіших сферах діяльності (фінанси, транспорт, важка промисловість тощо, де зарплата в 2-3 рази вища) – 82% чоловіків, тоді як у низькооплачуваній соціальній сфері (культура, медицина, освіта) – 87% жінок. Більше того, для жінок завжди є певна посадова стеля навіть у «їхній» соціальній сфері, зокрема в університеті ми бачимо численну кількість кандидаток наук, але вже доктори науки – переважно чоловіки, декани, ректори – переважно чоловіки. Чому так? Через стереотипи (чоловік –раціо, розум; а жінки – емоціо, почуття); через щоденну домашню працю, яка не вважається продуктивною, але займає щодня від 2 до 6 годин; молодих жінок не охоче беруть на престижну роботу через потенційні декретні відпустки, а родинні проблеми зв’язані з дітьми (лікарняні, садочки, школи тощо), на думку роботодавців, не дозволять жінкам цілковито віддаватися роботі. Додайте до цього статистику розлучень і 47% дітей, які живуть в неповних сім’ях в 94% з матір’ю в Україні. Аліменти складають не менше 30% від прожиткового мінімуму, а це на 1 вересня 2015 р. 350 грн – для дітей до 6 років і 436 грн – для дітей 6-18 років. Виходить, жінка має жити без перспективи на нормальну роботу і посаду, виховуючи дітей на свою мізерну зарплату.

    Який з цього висновок? КАПІТАЛ зосереджений в руках чоловіків, ВЛАДА виконує чоловічу волю, ЗМІ пропагують чоловічі цінності і стандарти. Про який гендерний паритет може йти мова з такою статистикою? У 2010 р. за звітом Світового Економічного Форуму, Україна посіла 63 місце серед 134 країн за гендерною нерівністю. Ми розташувались між Ботсваною та Венесуелою. Звичайно, з таким ставленням до демократичних цінностей нас не чекатимуть в ЄС. Пару тижнів тому я спілкувалася з гендерною експерткою з Канади, Ленорою Роджерс, яка прибула в Україну у складі комісії з контролю над проведенням реформ, і, хочу зазначити, вона прекрасно бачить нашу гендерні проблеми в секторі економіки (для неї він був пріоритетним) і, що приємно, ці спеціалісти справді хочуть поділитися досвідом, допомогти вивести нам країну на новий рівень.

    Тож ми, гендерні спеціалісти, не шукаємо «причин до непорозумінь» між статями, ми прагнемо подолати ці непорозуміння. А ті, хто пропонують не порівнювати, по суті, закликають закрити очі на проблеми пригнобленого в суспільстві (жінок і ЛГБТ-спільноту, в першу чергу), видаючи або відсутність освіти, або відсутність сміливості, або свою ідентичність з пануючою верствою (не дарма до фемінізму і квір-теорії негативно налаштована більшість чоловіків).

  • Pingback: Гендерні питання. Масштабний проект знань «Інтелектуальні дискусії»! | VLASNASPRAVA.UA: НОВОСТИ УКРАИНСКОГО БИЗНЕСА.()

  • Pingback: Гендерні питання. Масштабний проект знань “Інтелектуальні дискусії”! | Масштабний проект знань "Інтелектуальні дискусії"()

  • Pingback: Інтелектуальні дискусії. Наші ініціативи! | Масштабний проект знань "Інтелектуальні дискусії"()

  • Pingback: Професії майбутнього. Масштабний проект знань “Інтелектуальні дискусії” | Масштабний проект знань "Інтелектуальні дискусії"()