Що ми знаємо про нашу науку?

 

У суспільстві побутує чимало міфів про українську науку і українських науковців: “Української науки немає”, “Наукові установи, науковці – пожирачі бюджету” та інші. Що ми знаємо про нашу науку? Чи існує українська наука в Україні? Чи існує українська наука поза Україною? Які відкриття української науки за останні 5 років і чи можна їх виміряти в такий невеликий термін? Чи наука має бути пріоритетною сферою країни? Чи погоджується громадянин України вкладати в науку своїми податками?

Про ці та інші болючі питання науки розповідають, як науковці, так і фахівці різних сфер в рамках наступної теми Масштабного проекту знань “Інтелектуальні дискусії” – “Актуальні питання української науки”.

Денис Замрій, сценарист: “Не могу назвать ни одного научного открытия, сделанного в Украине за последние годы. Возможно, мне должно быть за это стыдно… Что же касается науки вообще, это такая область, в которую не стоит соваться непрофесионалам. Мы не можем не только оценить, но даже понять, что делают ученые. Практический смысл научных изысканий зачастую становится понятен через десятки лет. Так что я искренне считаю, что государство должно и обязано тратить деньги на науку. Что же касается украинских ученых – хорошо, что они вообще, в принципе есть. Есть Академия, еще остались какие-то научно-исследовательские институты. Пусть работают, считаю я, как налогоплательщик и не считаю потраченные на них деньги выкинутыми впустую. По крайней мере, лучше пусть налоги идут на науку, чем на содержание чиновничьего аппарата”.

Марія Ясінська, театрознавець: “Мені дуже хочеться вірити, що вона існує. Я в це вірю. Хоча в моїй галузі – в театрознавстві все досить сумно на мій суб’єктивний погляд. Але я вірю, що це не є ситуація української науки вцілому. Я знаю, яку кількість абсурдних перепон проходять молоді науковці, щоб захиститися, наскільки в Україні досі розповсюджене явище плагіату іноземних джерел та псевдонаука, наскільки в певних галузях жалюгідна дослідницька база. Відомо теж, що відбувається постійна втеча українського інтелектуального капіталу за кордон. “Пожирачем бюджету” можна назвати цю корумповану інертну пост-радянську систему, а не вчених, які є найвищим стратегічним капіталом суспільства”.

Олександра Шевченко, к.б.н., м.н.с. відділу акарології Інституту зоології ім. І. І. Шмальгаузена НАН України: “Так, існує; є узагальнюючі репортажі щодо досягнень науки, яку роблять в Україні. Наприклад, популяризатором є Антон Сененко. Кілька відомих мені зоологів поєднують поїздки в інші країни (за грантами) та працю в Україні. Можна подивитись їх публікації: О. В. Гумовський, В. А. Корнєєв, С. В. Корнєєв, К. Надєїн, О. Годлєвська, Ю. Канана, Ю. Дідик, є багато інших не менш професійних спеціалістів, що здійснюють поїздки закордон. Як зоологу, мені відомі відкриття пов’язані з накопиченням знань щодо тих чи інших видів. Комах, кажанів, вовків, кліщів, птахів водно-болотних угідь… Ці відкриття важко оцінити з позиції світової науки взагалі, але вони є її невід”ємною частиною”.

Олександр Гусєв, журналіст, кінокритик: “Боюсь, что отношусь к числу тех граждан Украины, которые ничего не знают об отечественной науке. Я просто не имею никакого представления об открытиях наших учёных в последние хоть пять, хоть пятьдесят лет, и точно так же ничего не знаю о настроениях наших соотечественников, о том, готовы ли они поддерживать науку. Я считаю это безусловно важным и достойным государственной и общественной поддержки делом”.

Зоряна Биндас, журналіст: “Про українську науку знають мало. Досягнення швидше випадкові, ніж системні, бо, можливо, вони є, але це належним чином не висвітлюють… Втім, українська наука є. Я не досліджувала її стан і, правду кажучи, не надто траплялось писати про це, але знаю точно, що навіть у віддалених селах і маленьких містечках молодь займається наукою. Зокрема, молоді люди — студенти і школярі з Тернопільщини мають свої наукові розробки, про це неодноразово було в ЗМІ. Також в нашомі місті проходять “Наукові пікніки”. активно долучається молодь, демонструє свої здобутки. Інша справа, щоби запатентувати роботи, щоби виготовити певну річ, потрібні кошти. Тому розробки молодих науковців часто є лише на папері, або у вигляді якихось зменшених моделей. Думаю, ситуацію можна змінювати. але в розвиток науки потрібно вкладати…”

Михайло Скричевський, співзасновник корпорації снів Luciding: “У нас есть огромная научная база унаследованная со времен СССР. К сожалению, она действительно в запущенном состоянии. Я лично знаю нескольких ученых, включая моего дедушку, профессора эпидемиологии Национального медицинского университета Украины имени Богомольца – Колесникова Михаила Михайловича, которые изобрели огромное количество настоящих открытий про которые никто не знает. Наша задача заключается в соединении таких ученых с потенциальными инвесторами и предоставлении им соответствующего финансирования для внедрения своих разработок в стране и за рубежом”.

Марина Чайка, фахівець з реклами, дитяча письменниця: “Цікаві та складні запитання. Держава, звичайно, повинна вкладати кошти в науку. З приводу того, що науковці – пожирачі бюджету, я не згодна. Це тільки в тому случаю, коли свідомо не має бути ніякого результату. Коли вигадуються якісь ефемерні проекти. В інших випадках треба підтримати науковців, серед яких є й молодь. Та, дійсно, наука повинна бути пріоритетною сферою країни. Та за останній час я не чула, не читала не бачила досягнень в науці нашої країни. Сподіваюсь, що вони таки є”.

Сергій Якимов, учасник унікального міжнародного космічного проекту MARS ONE, одним із сотні ймовірних майбутніх поселенців «Червоної планети», відібраний з 200 000 осіб зі всього світу: “После 4 лет работы в научном институте, могу сказать, что наука в Украине есть, но держится она только на энтузиастах. Почему? Потому что зарплаты большие только у академиков, а молодые специалисты, которые хотят посвятить свою жизнь науке, получают очень маленькую зарплату, и они хотят работать, но финансирования от государства нет, и много кто уходит. Поэтому там так мало молодежи, и хорошо, если он попадет в отдел, где есть какой-то международный грант. Склонен считать, что украинскую науку нельзя оценивать по пятилетнему периоду, и да наука должна быть приоритетной сферой.
Я уже больше года не работаю в этой сфере, может что-то уже и изменилось”.

Валентин Тарасов, письменник, драматург, актор, режисер: “Певен, що наука існує в Україні. Поза межами країни у вузьких колах знають тих, хто має конкретні досягнення. Закордоном вчений сам повинен визначити й для себе й для інших – він себе вважає українським вченим чи ні. Я ось себе вважаю  українським письменником , драматургом. актором, режиссером. Це моє відчуття самого себе. Ті, хто називає науковців пожирачами бюджету – дурні. А ось наскільки в нас ефективне керування цим процесом й чи не жеруть ті бюджети та інші блага керівні органи наукових установ – то треба перевіряти. Фінансування повинно бути прозорим й звіти про використання грошей та ефективність праці вчених – публічними. Відкриття науки – розробки військові, розробки в хіміків пов”язок, що зупиняють кров”.

Ірина Кравчук, українська поетеса, науковець, кандидат наук з державного управління, співзасновник Української асоціації оцінювання, громадський діяч: “В мене наука та практика нерозривно зв’язані. У мене докторська базувалася на основі досліджень за кордоном. Те, що вивчила, використовую на практиці, оцінюючи проекти та програми. Свої ж рекомендації втілюю в громадській діяльності разом з чудовою командою Української асоціації оцінювання. Наука має впроваджувати інновації та кращі практики, робити світ кращим місцем для життя людей”.

Софія Філоненко, доктор філологічних наук, доцент: “Наука в Україні, на щастя, ще не вмерла. Її рухають уперед зусилля ентузіастів або їхні неформальні об’єднання, які часто працюють не “завдяки”, а “всупереч”. На жаль, їхнє прагнення до істини обмежується й гальмується радянським підходом та застарілою інфраструктурою, недостатнім або непрозорим фінансуванням. Хоча провідні вчені, наприклад у гуманітарних галузях – історії, філології, активно інтегруються у світовий науковий простір, беруть участь у міжнародних проектах, публікуються за кордоном і викладають у престижних університетах. Але це досі зусилля активних одиночок, а не система, побудована на принципах відкритості, здорової конкуренції. В останні роки на слуху більше відкриття, що пов”язані з війною: нові ліки чи озброєння. На свій сором, не знаю, що відбувається в царині фізики, астрономії, хімії, біології, математики. Це свідчить і про вузькість кругозору фахівця у певній дисципліні, і про недостатню популяризацію наукових здобутків, малу увагу медіа до них. Журналістам куди цікавіше розповідати про бійки в парламенті, ніж про відкриття наших учених.
Наука – це особлива сфера діяльності, не кожна людина спроможна нею займатися й оцінити її значення, тим більше в короткій перспективі. Обиватель цілком природно вважає, що вчені не приносять практичної користі: як співав Висоцький:
“Товарищи ученые, доценты с кандидатами!
Замучились вы с иксами, запутались в нулях,
Сидите, разлагаете молекулы на атомы,
Забыв, что разлагается картофель на полях”.
Тим не менше, обиватель охоче користується айфоном, не думаючи, що в основі його роботи – фундаментальні відкриття. Користь же гуманітарних студій узагалі важко пояснити, але ж саме вони формують духовний світ і людини, і суспільства в цілому. За пострадянський час у літературознавстві, приміром, описано й перепрочитано безліч художніх творів. Ми по-новому, без ідеологічних перекручень, бачимо кожний літературний період, відкрили для себе сотні нових текстів, феноменів, імен – від Володимира Винниченка до Майка Йогансена. Філологи повернули читачеві літературу Розстріляного Відродження, української діаспори. Важливо, щоб ці студії лягли в основу шкільної та університетської освіти і сполучалися із популяризацією книги і читання”.

Віктор Разживін, кандидат філологічних наук, доцент: “Звичайно ж. наука в Україні існує! Є й певні досягнення, причому дуже в багатьох галузях. Коли говорять про здобутки, то завжди опираються на розробки військово-промислового комплексу, бо мати успіхи там без міцного наукового підгрунтя, причому в різних галузях, неможливо. Розглядати науковця як пожирача бюджету можна, але елементарний підрахунок показує, “їдять” не там. Бюджетні кошти в Україні ніколи не використовувалися ефективно власне з часів Незалежності. Це речі, як цинічно це не звучить, прямо пов’язані, бо в Києві красти легше. Рівень управлінців у рази нижчий від того, що був раніше. Проблем справді багато, але варто виділити кілька. Напевне чи не головна, що практично всі наукові дослідження мають вузько прагматичний особистісний характер, це намагання здобути науковий ступінь за будь-яку ціну. У такому випадку, головне не науковий результат, а спокійний захист. Відчуйте різницю!! Серед тематики наукових досліджень превалюють ті, що не мають жодного практичного застосування. Ми всі постійно скаржимося на якість нашої освіти , не помічаючи того, що більшість із захищених наукових праць, напряму стосуються педагогічних дисциплін. До речі, усі спроби якось привести цю галузь до меж розумного успіхів не мали. Мені здається, що відчувається також слабкість у координації дослідницьких проектів, особливо гуманітарних. Як на мене, ситуація в останні два роки лише погіршувалася”.

Тарас Фролов, журналіст: “Що ми знаємо про науку? Важко відповідати за всіх. Я знаю, що у нас – потужна наука, гарні спеціалісти і солідні традиції. І це, здається, все, що я знаю про українську науку. Мені не вистачає популяризаторів, тих, хто цікаво і доступно розповість про те чим займаються українські науковці, і чому те, чим вони займаються – важливе. Чи існує українська наука в Україні? Чи існує вона за межами? Наука, на відміну від літератури – інтернаціональна, хоча б тому, що закони фізики не залежать від політичного устрою чи історії окреих країн. Які відкриття української науки за останні 5 років і чи можна їх виміряти в такий невеликий термін? Чесно скажу – не знаю. В цій ситуації, у пригоді би стали популяризатори науки. Чи наука має бути пріоритетною сферою? Гадаю, це було б чудово, втім це неможливо, бо без економічного базису розвиток науки видається проблематичним. Принаймні, коли йдеться про державне фінансування. Чи погоджується громадянин вкладати в науку своїми податками? Громадянин платить податки, а міністерство фінансів розподіляє гроші у державному бюджеті. Отже питання, напевно, не до громадян, а до уряду”.

Юрій Атаманюк, журналіст: “Українська наука виглядає як бідна наймичка. Наукові інститути то закривають, то скорочують. Така тенденція призводить до відсталості у розвитку. Україна має великий інтелектуальний потенціал, але ми його з кожним роком втрачаємо через те, що не використовуємо. Держава повинна вкладати великі гроші у розвиток науки, адже це її майбутнє. На ентузіазмі наука не проживе. Без вкладання грошей в науку не вилетить ракета, не запрацює сучасна фабрика тощо. Часто в інтернеті чи пресі можна прочитати про той чи інший винахід, але, на жаль, пізніше цей винахід або не реалізований, або його привласнюють інші держави, котрі вкладають гроші у науку”.

Світлана Талан, письменниця: “Важко говорити про щось, коли ти не професіонал, але те, що держава звела рівень наукових досліджень майже до нуля – всім відомо. Попри всі негаразди у сучасному суспільстві, науковці не сидять, склавши руки. В основному на власному ентузіазмі, за підтримки волонтерів, вкладу меценатів, вони роблять свою справу. Про це свідчать численні розробки в аграрній галузі, медицині, а останнім часом – у військовій. Часто школярі представляють свої розробки на виставках такі, що їм можуть позаздрити фахові науковці, але втілити в життя свої відкриття вряд чи зможуть. На жаль, про досягнення в науці ЗМІ мало приділяє уваги, тому про відкриття пересічний громадянин може дізнатися лише випадково. На мою думку, наука в Україні розвивається, але без вагомої підтримки держави у неї мало перспектив”.

Іраклій Вахтангішвілі, фахівець з фантастики, видавець: “Питань Ви задали дуже багато. Спробую відповісти коротко та ясно. Насамперед, українська наука є! Але, ви самі розумієте, що є наукові дослідження, які націлені на найближчий економічний ефект, і є фундаментальні дослідження, які розширюють наш науковий кругозір, наші знання про навколишній світ.
Я, як громадянин України, готовий віддавати частину свого прибутку на розвиток української науки, але й готовий жертвувати великим, що б моя країна могла спокійна розвивати свою економіку і свою науку”.

Олександр Скороход, к.б.н., науковий співробітник Інституту Молекулярної Біології та Генетики НАН України, Голова Ради молодих вчених НАН України: “Наука в Україні – є. Але суспільство про це – справді мало знає. Ми намагаємося максимально доносити інформацію про діяльність та досягнення вітчизняних науковців через різні акції, івенти, наприклад, Дні науки (охоплюють вже близько 7 тис відвідувачів у Києві, Львові, Харкові, Дніпропетровську), Форум «Наука.Бізнес.Інновації», на якому серед наукоємних розробок були представлені нові діагностичні системи, сполуки – для харчової промисловості, гідрогелі – для медицини, ендопротези… Без науки – наша держава приречена пасти задніх і бути сировинним придатком для розвинених країн. Треба чітко розуміти, що поки в Україні є власні наукові розробки, поки вчені вирішують складні теоретичні та практичні задачі, які можуть стати справжніми відкриттями у майбутньому, доти є шанс, що завдяки впровадженню цих розробок держава стане повноцінною розвиненою країною. У науку потрібно вкладати кошти. Як державі, так і приватному бізнесу. Це 100% принесе дивіденди”.

Вікторія Амеліна, письменниця:”Я переконана, що наука має бути пріоритетною сферою для країни. Наукові таланти, винахідники в Україні є. Чи теперішня система дозволяє їм розвиватися в Україні? Не знаю, бо не працюю в науковій сфері. Але думаю, проблем у наукових інституціях вистачає. Я ж особисто знайома із науковцями-інженерами, які паралельно працюють із іноземними комерційними структурами; патенти на винаходи, зроблені на замовлення, відповідно стають власністю цих структур. Хто платить, того й патент. Також, у тій же сфері, є приклади комерційно-успішних наукоємких проектів, зроблених взагалі не-науковцями. Наприклад, українські засновники компанії «Viewdle» розробили унікальні алгоритми виявлення та розпізнавання облич, які тепер використовуються в пошуковій технології Google. Тож я точно знаю, що винахідники в Україні ще не перевелися. Хочу думати, що попри недосконалість наукових інституцій, у їх межах теж проводиться корисна робота, пишуться вартісні наукові праці. І хоча тут я згадала лише про один, найкраще відомий мені напрямок, природничі та гуманітарні науки не менш потрібні та перспективні.
Дуже важливо, аби припинився відтік найкращих наукових кадрів закордон. Думаю, потрібно створювати умови для того, аби молоді науковці, попрацювавши у найкращих університетах світу, поверталися до України. Біда нашої країни в тому, що ми за роки незалежності ніколи не вкладали кошти у проекти, які є стратегічно важливими, але результат дадуть не одразу, а за десятиліття або й пізніше. Це як у відомому експерименті з зефіром: діти, які погоджуються потерпіти й не їсти зефір одразу – отримують у два рази більше солодкого. Як відомо, експеримент засвідчив, що такі діти у дорослому житті досягають успіху. Розумні інвестиції в науку вже зараз засвідчили б, що ми як нація таки саме з тих, успішних дітей”.

Антон Сененко, кандидат фізико-математичних наук, старший науковий співробітник Інституту фізики НАН України: “Коли я чую запитання про те, чи існує українська наука в Україні чи поза її межами, я завжди наголошую, що не існує такого терміну – українська наука. Наука – це справа усього людства. Доречніше говорити про науку в Україні та українських науковців на міжнародній арені. І головна проблема саме у тому, що не кордони формують наукове середовище. Наука завжди буде квітнути там, де їй легше. І тільки наука здатна територію перетворити на дійсно незалежну Державу. Це і відповідь на питання, чи має бути наука пріоритетною сферою країни. І коли мене запитують – нащо боротися за науку в Україні, то я у відповідь запитую: “а нащо нам боротися за Незалежність?”. До речі, ніколи не слід забувати про освіту, медицину і оборону. А наука (навіть світового рівня) в Україні існує. І тисячі вихідців з України по всьому світу у складі інтернаціональних лабораторій щоденно успішно працюють. Проблема наукової сфери в Україні полягає у тому, що: 1) Справжні науковці багато працюють і не вміють “піаритися” 2) Широкий загал не дуже цікавиться наукою загалом та в Україні зокрема 3) Наші ЗМІ в першу чергу висвітлює події політичного характеру, а не наукові розробки. З приводу розробок українських науковців я постійно веду блог на site.ua, але головним результатом їх роботи вважаю продовження ресурсу наших атомних реакторів. Без українських науковців енергетична безпека нашої країни була б під загрозою. Щодо податків, які наші громадяни вкладають в науку, я відповім так: можна витратити кошти на зернятко, але не витратити кошти на воду та добрива. І зернятко буде рости або дуже погано, або взагалі загине. Так і з нашою наукою. Наразі, на неї виділяється 0,2% ВВП країни, хоча світовий досвід свідчить про те, що наука здатна нормально розвиватися при 2% ВВП. Може ми занадто бідні, щоб утримувати науку? Ні, навпаки. Допоки ми так мало витрачаємо на науку – ми будемо бідні. Переможемо”.

Олеся Стужук, літературознавець, кандидат філологічних наук, науковий співробітник Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України: “Найперше, наука в Україні є. Правда ще трохи й вона геть перейде в підпілля, бо недофінансування й дикі вимоги виведуть науковців із правового поля. Поза Україною наші науковці відомі завдяки власній активності, бо інформування про власні досягнення, а відтак репрезентацію здобутків України на науковій ниві, покладено на гаманці дослідників. Чому ми говоримо про недостатнє фінансування науки? Бо йдеться не тільки про зарплати, а й про фінансування дослідів, забезпечення необхідною літературою й т. ін. Чому наука важлива? Тому що вона забезпечує необхідний рівень функціонування суспільства, найперше – освіти. Якщо не вкладатися в науку, то доведеться дітей учити за кордоном. Щодо досягнень за 5 років, то ми ж не в Радянському Союзі, де все мірялося на пʼятирічки, у науковій сфері найчастіше результат досягається десятиліттями. Та й, враховуючи, фінансове становище, досягненням уже є й те, що, наприклад, у гуманітарній сфері залучаються й впроваджуються нові наукові методики. І про обізнаність: так, я знаю що відбувається в деяких галузях (археологія, правознавство, палеонтологія та ін.), але це завдяки особистим знайомствам і спілкуванню, бо інформація про досягнення, скажімо, американських дослідників значно доступніші”.

Ірина Чужинова, театрознавець, куратор, здобувач: “Мені видається, що ставлення до науки сьогодні у нас і досі визначає радянська парадигма, висміяна у фільмі «Весна» Григорія Александрова. Серед іншого у цій стрічці є блискуче зіграний Ростиславом Пляттом епізод «консультації» знімальної групи – недолугий лаборант коментує робочий процес науковця: сів, замислився, придумав… Тобто, за висновком, квазіпролетаря – науковець нічого не зробив. В Україні, на жаль, і досі інтелектуальний продукт не наділений тією цінністю, яку насправді має. У нас не цінують ні ідей, ні людей, які їх народжують. Саме тому, можна почути зневажливу нісенітницю про «пожирачів бюджетів», при цьому, навряд чи хтось рветься на роботу в науково-дослідний інститут на мізерну зарплату. А про потенціал нашої наукової галузі із заздрістю пишуть здебільшого за кордоном. Це звісно приємно. Але усе з більшим нетерпінням чекаєш, коли в Україні також зрозуміють, де заритий скарб і звідки насправді мають початися реформи і відродження країни”.

Іван Хом’як, доцент кафедри екології Житомирського державного університету імені І.Франка: “Перш ніж говорити за інших, потрібно запитати в самого себе – що таке наука? Які її ознаки, мета, методи…? Мені імпонує позиція Р. Декарта: вчений має сумніватися у всьому; вчений має не сумніватися лише в тому, що має сумніватися у всьому; вчений має досліджувати лише те чому може дати визначення. Для мене наука – це самовідданий фанатичний пошук Нового. Пошук Нового як самоціль. Нові знання потрібні людству самі по собі. Не завжди можливо прорахувати соціальні чи економічні наслідки відкриття. Сам Резерфорд за десятиліття до першого атомного реактора та атомної бомби називав ядерну фізику марнотною забавкою. Наука – це мистецтво, а поет, який спочатку почне вираховувати, яке соціальне значення матиме його вірш або скільки принесе грошей, перетвориться в партійного агітатора або складальника рекламних слоганів.
У народі ходить багато різних міфів. Усі вони пов’язані із особистою проблемою того, хто їх поширює. Хто зациклений на грошах, вважає, що вчені заробляють шалені гроші за щоденне байдикування. Ті, кому батьки і школа «прищепили» відразу до знань, розповідають, що вчені займаються якоюсь нікому не зрозумілою дурнею. Є й такі, які дивляться на вчених як на всемогутніх богів. Останнім можеш скільки завгодно доводити, що ти вивчаєш екосистеми, а вони вимагають від тебе поради в лікуванні рідкісного захворювання або ремонту складного приладу.
Усі ці міфи дуже далекі і від реального стану справ в українській науці, і від реального уявлення про науку загалом”.

Оксана Самара, перекладач, письменниця, поетеса, вчений: “Існує, і дуже високої якості. Половина моїх друзів займається розробками, які радо приймають в усіх куточках світу. Це і нові технології батарейок, і дослідження фізики плазми, і механізми клітинного дихання, і взаємодія людини з хижаком, і фотоідентифікація китів. Інша половина моїх друзів піднімає науку в світі: Париж (генетика), Х’юстон (нейронауки), Торонто (клітинна біологія), Стендфорд (пост-соціалістичні суспільства), Крофтон (атмосферні явища), Мюнхен (епідеміологія), Оломоуц (біотехнологія). Альберт Ейнштейн казав: «Багато людей люблять рубати дрова – адже це єдиний вид діяльності, де одразу видно результати праці». В науці ж результат стає видно тільки через багато років: потрібно терпляче вкладати ресурси, робити помилки, заходити в тупики для того, щоб зрештою з’явилося відкриття, що стократ перевищить вкладені кошти. Потрібно добитися розуміння, що справді хорошого результату потрібно чекати, а те, що робиться швидко і легко – часто не має цінності. Кожен етап роботи в науці – це перемога, але вчені – дуже скромні люди. Кожен день тримаючи в руках чудо, вони звикли, що відкриття – це не феєрверки, осяяння й іскри з очей, це проста щоденна праця. Якщо хочете дізнатися про відкриття, просто говоріть з вченими, читайте про науку, виписуйте науково-популярні журнали і дивіться передачі. Можливо, ви помітити відкриття раніше за них самих”.

Олександр Красовицький, видавець: “В Украине остались ряд научных школ… но нет грантовой системы полноценной поддержки только живого. Огромные мёртвые институты, заработки на аренде, геронтократия…уже убила украинскую науку. Заработок учеными при работе за границей – это не украинская наука.
Ещё не поздно, проведя кардинальные реформы, отделив науку от собственности, о молодца руководство, создавая систему конкуренции, можно привлечь туда молодёжь и провести перезагрузку”.

Леся Мудрак, поетеса, громадська діячка: “Українська наука існує в Україні, й поза її межами. Прикладом може бути мега-зацікавленість зарубіжних наукових центрів, університетів нашими проектами, розробками, а головне – дослідниками, яких вони «з руками й з ногами» забирають в своє осердя.
З приводу не підтримки української науки українською владою не буду оригінальною, говорячи про гуманітарну політичну сферу, яка ой як не вміє бачити й цінувати своє рідне.
Я – не науковець, аби говорити про якісь відкриття чи винаходи. Але про літературознавство можу ствердно сказати: щиро тішуся, що є у вітчизняній літературі справжні письменники й ті, хто про них пише й говорить”.

Опитування провела: Ірина Новоставська.
Світлина: www.gvshawks.org
Джерело: Енциклопедія Щастяhttp://schastya.info/