Професії майбутнього: Як встигнути впіймати хвилю?

 

Традиційно у рамках Масштабного проекту знань “Інтелектуальні дискусії” проводимо опитування. Тема 15 “Професії майбутнього”.

Запитання!
1) Чи має можливість людина у нашій країні вільно обирати професію, яка відповідає її задаткам?
2) Які обмеження можуть поставати (постають) перед людиною (приміром, гендерні, вік, краса, навики, розум, фінансова можливість, доступ до освіти, статус)?
3) Чи професії, які пропагує садок, школа, внз, мають затребуваність у нашій країні?
4) Що має бути ключовим сьогодні в професії: людина, система, результати чи …?
5) Що може стати рушійною силою розвитку професій?
6) Довгий час і до сьогодні приміщення займає велику роль у професіях. Часто професією називають займанням території, працю від 9.00 до 18.00. Не результат, а ходити на роботу. Не робота, а вигляд, статусність. А як ви вважаєте?
7) Як розрізнити поняття робота, захоплення, покликання, справа життя?
8) Чи існують структури, спеціалісти, які допомагають розпізнати свої таланти?
9) Порівняно з іншими розвиненими країнами, де ми зараз у розвитку професій, технологічному розвитку?
10) Які професії, справи зараз трендові, а які відмирають?
11) Коли президентом США стане жінка? А в Україні?
12) Чи буде праця в Україні далі прирівнюватися до волонтерства?
13) Що ми можемо на сьогодні зробити, аби країна стала успішною, розвиненою, багатою?
14) Як має виглядати виховання дітей батьками, садком, школою, вищими навчальними закладами? Чи мають бути садки, школи, вищі навчальні заклади мобільними? Тобто дитина може вільно мігрувати, змінювати установи, вивчати предмети у різних школах міста, країни, закордоном?
15) Чи має право на існування критерій – 3 роки на роботі, а то й пожиттєвий найм? Чи буде у майбутньому людина закріплена за 1 роботодавцем?
16) Що ми вже сьогодні маємо зробити, щоб мати роботу, до того ж улюблену, оплачувану, і при цьому залишатися в Україні? І чи зможуть всі адаптуватися до швидких змін? І як працювати з людьми, які зміни переносять психологічно болісно?

Антон Сененко, фізик: “Ні, в нашій країні вільний вибір професії відповідно до таланту неможливий через недолугість шкільної освіти, яка майже не має на меті розвивати певні здібности дитини, а також система вищої освіти, у яку підлітки йдуть, навіть не розуміючи, що їм в житті потрібно. До того ж існують серйозні обмеження щодо можливості навчання на деяких спеціальностях, наприклад, юриспруденції, бо це дуже дорого. Свого часу я так полишив мрії про вступ до юридичного вишу. На мою думку, школа взагалі ніяких професій не пропагує. У вишах технічні професії ще більш-менш відповідають трендам в промисловості, а щодо гуманітарних та економічних у мене є сумніви, тому що щороку ми отримуємо юрби нових випускників, але економіка продовжує стагнувати. В професії і освіті ключовою має бути людина. Це проблема гарної, але таки совкової освіти – з усіх людей робили слухняних рівнорозвинених роботів. Це неправильно. Рушійною силою розвитку професій може бути мотивація людини робити свою улюблену справу. Ту, до якої у неї є хист і здібності. З приводу графіку роботи і приміщення я вважаю, що це і є наслідок неправильного вибору професії. Усі ці контролі за діяльністю виникають через небажання людини витрачати свій час на неулюблену справу. В ідеалі робота, захоплення, покликання і справа життя мають бути єдиним цілим. Ну, можливо, що волонтерство може бути покликанням. Про жодну структуру, що допомагає розпізнавати таланти я не чув. У порівнянні з іншими країнами у розвитку професій, як і в усьому іншому, ми країна третього світу. Але зі значним потенціалом до розвитку. Щодо трендовості професій слід чітко розмежовувати світ і Україну. Україні не уникнути нової індустріалізації, тому усі професії, що пов’язані з промисловістю, зокрема, гарні економісти, будуть на вагу золота. А в іншому – потрібні гарні аналітики, як мені здається. Це тренд майбутнього. Щодо президента США не знаю, але, на мою думку, в Україні жінка стане президентом ще не скоро. Хіба що з’явиться хтось, на кшталт Маргарет Тетчер чи тієї ж Ангели Меркель. Поки я таких постатей не бачу. Щодо волонтерства і праці… Праця повинна бути оплачена, причому не з розрахунку, щоб робітник не помер з голоду, а з розрахунку – більше працював – більше заробив. Щоб стати багатими та успішними – треба працювати. Але спершу викорінити корупцію. Щодо мобільності дитини… З цим не слід зловживати. Я б був більше прихильником змішаної освіти – офлайн уроки та онлайн освіта від найкращих викладачів певних дисциплін, наприклад, програмування. Людина повинна мати право вільно змінювати роботодавця. Щодо останнього питання про улюблену роботу… Ми це можемо зробити тільки для наших дітей, вже зараз змінюючи освіту. А існуючу систему для працюючого покоління, на жаль, думаю, вже не змінити”.

Аліса Пивоварчик, редактор Idealist.media:
“1) Попри усе – так.
2) Є дискримінація за віком (це актуально для тих, хто хоче перекваліфікуватись), за гендером (у нас досі є професії і посади, які не дозволяють обіймати жінкам, зараз це дуже актуально у армії), краса – ну десь теж може бути, знаю, що відмовляють жінкам із дітьми або які щойно вийшли заміж тощо. Багато обмежень. Відповідно, це буде впливати і на вибір освіти.
3) Я не стикалась з пропагуванням професії у школі, у внз – залежить від того, який внз. Якщо людина вчиться на спеціаліста, який завтра буде не потрібний з об’єктивних причин, то це багато у чому проблема студента, у другу чергу – проблема керівництва внз і держуправління.
4) Орієнтація на реальні потреби сучасності і конкурентоздатність особи на ринку праці.
5) Реформа держуправління і лібералізація економіки.
6) Місце і час роботи мають бути орієнтовані виключно на оптимальність досягнення KPI працівника та колективу. Далеко не всі люди продуктивно працюють в офісі. Але є робота, яка вимагає саме такого графіку і колективної праці. Умови праці мають бути адекватними бажаному результату і потребам людей.
7) В ідеалі усе це має співпасти у зрілої особистості. Робота – це те, що приносить гроші, захоплення – справа, яка дарує емоції, покликання – те, у чому людина із задоволенням і успіхом реалізує свою творчу наснагу, справа життя – діяльність, у якій людина реалізує своє покликання.
8) Так, у нас у гімназії психолог проводила непогані тести на профорієнтацію. Хоча, в принципі, цьому треба навчати батьків. Крім шкільних психологів не можу назвати інших спеціалістів.
9) Сильно відстаємо.
10) У тренді усі професії, що пов’язані із створенням інформаційних цінностей – технологій, інновацій, IT-продуктів. Також ніколи не втратять актуальності професії, що пов’язані із захистом та покращенням життя людини, надання послуг людині у її побуті – військовий, поліцейський, пожежник, лікар, вчитель. Залежно від економічного стану більшості громадян актуальні такі професії як перукар, столяр (хоча багато спеціальностей пов’язаних із ручною, механічною працею відмирають), стиліст, дизайнер тощо. Будуть набувати актуальності спеціальності, пов’язані із культурною сферою (по мірі зростання добробуту знову ж таки – на кожний рівень піраміди Маслоу потреба у своїх спеціалістах). Потрібні фахівці у державному управлінні, а також у бізнес-сфері – юристи, економісти, менеджери тощо.
Відмирають професії, пов’язані із застарілими видами праці та виробництва. Наприклад, шахтар, чиновники, яких заміняють електронні системи тощо.
11) У США може навіть у цьому році))) В Україні, думаю, років за 10-15. Тут багато залежить від самих наших жінок. Зростання добробуту суспільства має призвести до більшої емансипації.
12) Далеко не вся праця в Україні – волонтерство. Навпаки, зростає кількість людей, які хочуть і вміють заробляти гроші чесною працею навіть у наших умовах.
13) Добре робити свою справу на своєму місці і бути небайдужими громадянами.
14) Непогана ідея. Але я за різні опції для різних дітей. Це було б найкрутіше. А от іспити – стандартні. Вчись як хочеш, але у своїй спеціалізації покажи результат.
15) Якщо держава сплачує за твоє навчання, вона має отримати з цього якийсь зиск. У даному випадку це – чесно. Так само дають гранти на навчання – за умови потім відпрацювти грант у певній установі чи за певною темою. Це звичайний контракт. Але я у принципі проти державного замовлення на навчання для людей, які потім мають працювати не у державній системі (а державну систему треба скоротити до мінімуму).
16) Ринок і природній відбір зроблять свою справу. Треба просувати ідеї європеїзації і лібералізації економіки, а економічне середовище, бізнес-середовище саме сформує той запит на фахівців і той спосіб цих фахівців виховувати та навчати, який буде найоптимальнішим для задач конкретного бізнесу, закладу чи установи”.

Світлана Дідух-Романенко, поетеса:
“1) Я вважаю, що переважно має, однак не створена система ранньої профорієнтації, за якої ще в школі б звертали увагу, до чого в дітей найбільші здібності, і розвивали саме ці таланти. Адже багато випускників не знають, ким би хотіли стати.
2) Звісно, є певні професії, які встановлюють вікові обмеження (бортпровідники, наприклад), є професії, які потребують саме чоловічої сили, а для жінок – практично непосильні. Є багато перепон для людей з обмеженими можливостями. Перелік можна продовжувати.
3) У мій час такої пропаганди не було у принципі. Хіба анти пропаганда самих вчителів, які постійно скаржилися на своє нелегке життя. Тому вчителями бути не хотів майже ніхто.
4) Ключовим має бути, щоб кожна людина була на своєму місці. Якщо людина вміє найкраще куховарити, нехай вона куховарить, а не будує багатоповерхівки. Якщо людина має ідеальний слух, нехай буде музикантом ,а не менеджером.
5) Достойна оплата і умови праці.
6) Я сама працювала на держслужбі 5 днів на тиждень з 9 до 18. Ідіотичність ситуації, коли роботи немає, але ти мусиш сидіти і нудьгувати, не давала мені спокою. Я за раціональне використання часу, звісно, не у всіх ,але у багатьох професіях можливі вільні графіки, особливо з розвитком інтернету.
7) Люди, закохані в своє захоплення, часто можуть перетворити його на спосіб заробітку. В ідеалі захоплення стає покликанням, роботою і справою життя.
8)Можливо так, якщо говорити про творчі професії.
9) Десь на рівні «обійняти і заплакати».
10) Професії , пов’язані з комунікаціями, робочі професії в тренді. Через перенасичення ринку праці менеджерами і економістами, не вистачає людей, які вміють щось робити руками. Відмирають, мабуть, професії , пов’язані з традиційною телефонією та поштою, не знаю, які ще.
11) Цей світ все ще чоловічий, коли мова йде про владу, політику. Думаю ,у США це станеться швидше, ніж у нас.
12) Хотілося б вірити, що ні. Інакше молодь просто емігрує, що вже і відбувається.
13) Прості, але все ще нереальні для нас речі: побороти корупцію, створити адекватні закони, дати можливість людям заробляти, а не виживати.
14) Вся система освіти застаріла і потребує повного перезавантаження. Вона має стати гнучкою, вчити думати, мислити, а не зазубрювати знання. Я вважаю, мобільність необхідна для кращого розвитку потенціалу кожної дитини.
15) Ні, в жодному разі. Якщо люди,яких це влаштовує, нехай для них існує. Але ж люди не раби, вони повинні мати право на вибір, можливість шукати кращої, більш підходячої роботи, розвиватися, а то й просто змінити професію у будь-який момент життя.
16) Є рутинні види роботи, вони і будуть надалі, така роботи підходить людям, які не люблять змін. Є професії, де потрібне швидке реагування і постійне навчання, опанування нових навичок, тут потрібні люди з відповідним темпераментом і мисленням. Доки не буде стабільного розвитку країни, про вільний вибір і високу оплату праці навряд чи можливо говорити”.

Степан Сидоряк, фінансовий аналітик: “50% теперішніх професій будуть незатребувані вже у найближчому майбутньому. У садках, школах вчителі за 2000 грн., не думаю, що мають можливість витрачати 100 грн. на інтернет, щоб читати тренди і тенденції.
Вже у червні в Швейцарії буде референдум, щоб виплачувати фахівцям 2800 євро. А далі, хай людина, якщо хоче, іде і працює, заробляє більше. Це все пов’язано з Artificial intelligence, machine learning, big data. Серед науковців відбувається зараз обговорення, що робити з людьми. Якщо багато роботи буде автоматизовано, як варіант всім платити просто так певну суму. Це цікава тема. Вже зрозуміло, що як раніше не буде. Але ще треба обробити всю інформацію і просто переварити все. Думаю, ще поки ніхто не знає, що буде за 50 років. Зараз найважливіший навик – це уміння вчитись”.

Уляна Станкевич, перекладач:
“1. Ні. Оскільки не усі мають можливість здобути ту освіту, яка їм лежить до душі.
2. Вік, навики і доступ до освіти.
3. Ні. так як освіта не досконала. Молода людина повинна обирати ті предмети, які їй потрібні, а не вчити усе.
4. Система.
5. Підтримка держави.
6. Так. на роботу ходимо, як раби, бо немає іншого виходу.
7. Робота має бути захопленням, а захоплення- покликанням, та справою усього життя.
8. Обмеженість пропозицій на ринку праці.
9. На передостанньому місті.
10. Складно сказати. Бракує взагалі хороших спеціалістів у будь- якій галузі.
11. У цьму році. У нас немає відповідних кандидатур.
12. Так. Оскільки люди працюють майже задарма. На ентузіазмі.
13. Не красти.
14. Так. Дитина повинна розвиватися, пізнавати світ, і здобувати професію за своїм хистом.
15. Ні. Людина повинна розвиватися і рости.
16. Знайти підтримку у держави. Так, зможуть. Їх підтримати і їм допомогти”.

Іван Хом’як, доцент кафедри екології Житомирського державного університету імені І.Франка:
“1) Може. Однак, кількість зусиль, які вона повинна докласти для здобуття фаху, а ще більше: для того, щоб працювати в межах нього, часто перевищують в рази ті, які необхідно потратити в більш соціалізованих країнах. В таких країнах ти знаєш, що отримання твого фаху на 70-80% залежить лише від твоїх зусиль (результати навчання, прагнення отримати певну посаду за рахунок успішної праці, вміння прорахувати ситуацію на кар’єрному шляху). У нас до отримання диплому дорога відносно проста (простіша, ніж у США, Сингапурі чи Японії). Але, у нас не завжди доступний диплом може гарантувати рівень знань потрібний для кар’єри. Крім того, подальша кар’єра залежить не стільки від твоїх знань, скільки від зв’язків із тими, від кого вона залежить. Винятками є складні професії, які «непрестижні», малооплачувані і складні, що їх доцільніше вважати за хобі (наприклад, науковець).
2) За словами одного із французьких філософів «в людини набагато більше тваринного, ніж вона хотіла б про себе думати. Якщо кар’єра людини залежить від суб’єктивного рішення іншої людини, завжди існуватиме певний відсоток обмежень. Вони не обов’язково будуть явними. Вони можуть сидіти в підсвідомості і трохи корегувати рішення. Ці фільтри (обмеження) виникають постійно. Це шрами досвіду спілкування із людьми. Здобуваються вони генетично, через суспільний чи індивідуальний досвід. Генетика впливає на наше стереотипне бачення осіб своєї (потенційний суперник) або протилежної (потенційний партнер) статі. Не обов’язково, щоб були домагання чи навіть флірт. Чоловіки і жінки весь час оцінюють оточуючих через призму своїх сексуальних стереотипів. Адже більше половини обміну інформації між людьми іде невербально. Суспільні фільтри це те, що ми повинні корегувати через виховання і масову культуру, тобто викорінювати дискримінаційні стереотипи. А ось із індивідуальним досвідом складніше. Не завжди навіть суперпсихолог зможе відстежити всі посттравматичні стереотипи. Наприклад, колись сказала щось інтонаційно недобре чорнява жінка маленькому хлопчику. Він забув, а підсвідомість – ні. І коли він приймає рішення щодо чиєїсь кар’єри, у чорнявих жінок завжди більше шансів «пролетіти». Єдиним спасінням тут є максимальне виключення суб’єктивного фактора, але поки що це фантастика.
3) Я поставив би питання інакше «Пропагують заклади освіти професії?». Часто це формальність, яку здійснюють за методичками середини радянської епохи, особливо в садочках і школах. На сьогодні є намагання «вгадати» затребувану професію, але це має багато перепон. Їх можна описувати кілька днів, від низьких фінансових можливостей абітурієнтів (ВНЗ особливо в провінції відкривають лише найзатребуваніші професії в розрахунку на масу студентів, а не на потреби країни) і закінчуючи відсутністю можливістю мобільності викладачів. Щодо останнього. Ось ми могли б додати до переліку спеціальностей ще одну, потрібну і «окупну», але не можемо зібрати потрібних викладачів. Не тому, що їх немає, а тому що їхні статки часто не дозволяють вільно переїжджати із міста в місто, слідуючи за потребою (прокляте квартирне питання).
4) Усе залежить від самої людини. Якщо людина бореться із суспільними течіями, не лякається відкритого океану долі то вона або потоне в суспільній круговерті або знайде бажаний свій берег. Якщо людина пливе за течією, то її долю (фах, професію) визначає система. Результати важливі, але тільки, коли досягають критичних показників. Соціальні ліфти, за результатами роботи, існують але вони не настільки помітні. Не важливо, як багато ти працюєш, а важливо, скільки заробляєш. Іншими словами – важливі не лише величини зусиль і результатів, важливо точка прикладання зусиль і вміння подати результат.
5) Професії виникають і розвиваються за потребами суспільства. Ще сто років тому на кожну тисячу жителів були 1-2 шорники, грабарі та гончарі. Тепер на всю Україну їх менше, ніж повіті середнячку ХІХ століття. Суспільні потреби бувають як об’єктивними (відповідають науково-технічному прогресу) так і суб’єктивними (виникають як модна тенденція).
6) Це типова картина тоталітарного і посттоталітарного устрою. Людина «ходить на роботу», а не робить роботу. Для раба чи для його аналога в тоталітарній системі (феодальній, радянській) важливіше показувати, що робиш, ніж робити. Адже, якщо працюєш не заради статусу, то виглядаєш неробою, а якщо показуєш вищі, ніж у інших результати, то ще гірше виглядаєш в очах інших «рабів».
7) Якщо пощастить, то ці поняття розрізняти не прийдеться.
8) Наскільки мені відомо, то існує багато наукових розробок в галузі дослідження талантів. Розпізнавання талантів покладено на психологів і педагогів. Якщо розглядати поняття «талант» у більш широкому смислі слова, то в великих корпораціях існують цілі відділи організовані з цією метою. Крім того, існують окремі агенції (по типу рекрутингових), які будують свою діяльність на цьому.
9) Ближче до нерозвинених країн. У нас поки що професійність не має прямої кореляції з успіхом. Висококласний професіонал, не покидаючи країну або не працюючи на представників «розвинутих» країн, потонути не потоне, але й далеко не попливе.
10) Розподіл між відмираючи ми та трендовими професіями відбувається за використанням старих і нових технологій. Спеціалізацій в ІТ-сфері стає все більше і більше, а деякі професії, пов’язані із старими методами обробки інформації, відмирають. Наприклад, зникає рахівник (молодший бухгалтер або помічник бухгалтера, який виконує первинні, допоміжні функції бухгалтерського обліку.) – його заміняють спеціалізовані бухгалтерські програми для ПК.
11) Для мене неприйнятними є будь які форми дискримінації в тому числі і за статевою ознакою. Я визнаю лише вільну конкуренцію, коли посаду отримує найбільш достойна кандидатура (за знаннями, досвідом, особистими якостями). Звичайно, розподіл між чоловіками і жінками в межах певного фаху можуть демонструвати існуючі в суспільстві дискримінаційні стереотипи. Наприклад, практична відсутність чоловіків серед вихователів дитячих садочків чи вчителів молодших класів. Однак, усяке штучне лімітування – це також форма дискримінації. Тільки рівні конкурентні можливості, не зважаючи на відмінності. Щодо президента США жінки, то ми це можемо побачити навіть після наступних виборів. Я маю на увазі Хіларі Клінтон. Навіть, якщо вона не переможе в праймеріз, на «лаві запасних» американської вищої політичної ліги багато жінок політиків здатних посісти цю посаду. В Україні усе складніше. Навіть серед чоловіків знайдеться мало тих, хто готовий за рік не втратити посаду разом із країною. Наш народ посттоталітарний та інфантильний – він сприймає президента як богоподібного (демоноподібного) царя, який в онлайн режимі повинен стежити за діями сорока мільйонів громадян і миттєво вирішує усі проблеми. Українцям підійде не чоловік і не жінка на посаді президента, а джин.
12) У нас дещо перекручене сприйняття поняття «волонтер». В прямому значенні цього слова волонтер – це доброволець, який береться (як за оплату так і без неї) за виконання якоїсь важливої, але мало престижної чи небезпечної роботи. Тобто волонтери заповнюють ті професійні ніши, які із певних причин незаповнені. Ми часто поняттям «волонтер» замінюємо поняття «доброчинець».
13) Країні потрібне громадянське суспільство здатне опиратися політичним маніпуляціям, просвітництво, яке б розкривало перспективи подальшого розвитку і розвиток економічних проектів. Узагальнюючи. Кожен на своєм місці повинен намагатися зробити свою роботу найкраще, не лише в кількісних і якісних показниках, а й у стратегічному виборі точки прикладання зусиль.
14) Академічна мобільність у нас передбачена законодавством. Головне не робити її самоціллю. Адже зміни середовища навчання вимагає певного етапу адаптації. Зусилля потрачені на адаптацію могли б бути потрачені на навчання і розвиток. Крім того, в дитини адаптаційний стрес може розвинути відразу до процесу навчання. Тут важливий баланс між загрозою «варитися у власному соку» і «бігти через місточок ухопити кленовий листочок».
15) Ні. Це неприйнятно.
16) Щоб отримати люблену, оплачувану роботу і при цьому залишатися в Україні, потрібно мати впертість і стійкість. Звичайно, не усі можуть адаптуватися до змін. Для людей, які мають симптоми дезадаптації, потрібна постійна кваліфікована психологічна допомога. У нас, на жаль, лише ледь-ледь починають з’являтися перші паростки культури звертатися за психологічною допомогою”.

Ірина Мацко, письменниця, ілюстратор дитячих видань, публіцист, видавець:
“1) Обирати має можливість але прожити потім з цієї професії не завжди можна.
2) Обмеження постають усі можливі і основне обмеження -, думаю, це фінансова можливість та статус, у деяких випадках – навики.
3) Професії затребувані та потрібні, але оплата їх часто не відповідає вимогам.
4) Ключовим має бути результат та потрібність професії для громадськості.
5) Затребуваність професії та гідна заробітна платня, високий рівень підготовки фахівців певної професії забезпечать її розвиток та популярність серед працездатного населення.
6) Частково так і є, і в основному в державних установах, правда не в усіх. Хоча основним має бути результат, коли можна сказати вирішую таке то питання, допомагаю там-то. І т.д.
7) Робота – це те що робиш бо треба робити за певну винагороду, щоб вижити. Захоплення – те, чим можеш займатися у вільний час, як відпочинок, розвага.
Покликання – справа, якою живеш і робиш її, незважаючи на оплату, до неї ніхто не змушує, думаю так можна назвати і справу життя.
8) Нажаль таких немає і це дуже погано, бо часто людина дізнається чим би мала займатися і до чого має схильність, уже пройшовши певний шлях у житті, здобувши професію і зрозумівши, що це не її покликання.
9) Далеко позаду, нажаль, хоча це означає що нам є куди розвиватися і прагнути, і варто звернути увагу та переймати досвід більш розвинених держав.
10) Відмирають професії, які вже частково або повністю замінили технічними засобами, комп’ютеризували, натомість, у тренді креатив – зараз час нестандартних рішень та творчого підходу. Адже тільки так, в умовах економічної кризи, можна знайти вирішення багатьом питанням та створити щось нове і цікаве, гідне уваги не лише в Україні, але й за її межами.
11) Не думала над цим запитанням, оскільки мало цікавлюся політикою.
12) На жаль, у нашій країні праця відданої своїй справі людини чомусь прирівнюється до волонтерства і не цінується. Тому і багато мігрантів та відтоку молодих, талановитих і розумних людей за кордон.
13) Знайти себе, свою справу і робити її якнайкраще. Не думати про збагачення, а лише про те, як ти виконуєш те, що маєш виконувати.
14) Звичайно, дитина сама не зможе вільно мігрувати, лише за можливостей та бажання батьків, але, думаю, така можливість має бути – вибирати те, що краще для себе та своїх дітей. Виховання ж, загалом, має бути комплексним і разом з батьками цим має займатися садок, школа та вищі навчальні заклади. Але тут важлива координація дій та засобів, співпраця та доповнення, тільки тоді виховання буде справді ефективним.
15) Не думаю, що в сучасному світі це можливо. Людина має право вибирати місце зайнятості, виходячи зі своїх особистих міркувань. Ніякої прив’язки чи закріплення за роботодавцем тут бути не може, адже ми живемо в цивілізованому світі. Якщо місце роботи не відповідає запиту працівника, який сенс йому працювати 3 роки? Так і з роботодавцем. Для чого йому залишати у себе працівника, який не виконує свою роботу належним чином по життєво, чи навіть на 3 роки?
16)Перш за все ми маємо зрозуміти і знайти ту справу, яка нам приносить задоволення. Далі нам потрібно стати у ній професіоналом, а тоді вже й оплата буде, адже професіоналів, на жаль, дуже мало і їм готові платити справді гідну оплату за їх працю. Звичайно, не усі можуть адаптуватися до швидких змін, і для цього варто створити центри перепідготовки, профільні установи тощо, де людині могли б допомогти опанувати справу, яка їй до душі, і допомогти здійснити перші кроки на шляху до неї”.

Опитування провела: Ірина Новоставська
Світлина: www.exemplarglobalcollege.org
Джерело: Енциклопедія Щастяhttp://schastya.info/