Стримувати старіння та рухатись до довголіття?

 

Традиційно в рамках Масштабного проекту знань “Інтелектуальні дискусії” проводимо опитування. Тема 14 “Життя до 120 років. Міфи про здоров’я, красу, старіння і довголіття”.

Запитання!

1) Як ви ставитесь до старіння?
2) Працюєте над тим, щоб його відтермінувати? Як саме зберігаєте молодість?
3) Чи знаєте старожилів, які вас надихають? Чому вони вас надихають?
4) Чи працюєте над довголіттям? Як саме?

Олег Ущенко, режисер: “Вважаю процес старіння латентним процесом, який є наслідком нашої неправильної соціалізації. Не те їмо, не так поводимося. Кажуть, що, почавши їсти м’ясо, людина вкоротила свій вік на 4/5, мовляв, колись 500 років для людей було запросто. Тоді, прошу показати мені того, хто прожив 500 років. Або докажіть, що м’ясо реально шкідливе. Пояснення приходять зі Сходу в тому сенсі, що, коли припустити, що тіло – футляр для душі, то можливо душі тварин чи риб нам мстять на рівні надтонких енергій за те, що пожираємо їх футляри. Але ці твердження страшенно туманні. А, якщо навпаки, м’ясо додає сил. Ті ж китайці, які теж зі сходу, поїдають все майже сирим. І тваринок теж. Вже мовчу про їх культ ембріонів. Недавно товариш розповів, що в Пекіні бачив спеціалізований ресторан, де можна попоїсти живими щойно народженими мишенятами… Спеціально над збереженням молодості не працюю, бо технократична форма розвитку цивілізації занапастила всі наші антропоцентричні можливості…”

Марія Ткачівська, поетеса, письменниця, викладач, науковець: “До старіння ставлюся дуже позитивно! Кожен рік мій, і я щаслива від цього! Над довголіттям не працюю, бо знаю, що воно мене все одно очікує. Що я для цього роблю? Багато всміхаюся, їм страшенно багато солодкого, п’ю багато кави і  щаслива зазираю в дзеркало. А надихає мене не хтось конкретний, а щастя жити!”

Іван Борис, фотограф: “Я не надаю особливої уваги власному довголіттю, хоч віддаю перевагу розміреному ритму життя та роботи”.

Віктор Разживін, кандидат філологічних наук, доцент: “Старіння об’єктивно уникнути неможливо. Отож ставлюся до цього спокійно, філософські. Відтермінування процесу старіння – міф і зарплата для дієтологів, астрологів, лікарів-шарлатанів. По-перше, процесу все одно не уникнути, це зрозуміло й так. По-друге, мені в цьому році довелося перебувати в палаті з онкохворими і я тепер точно знаю, що в питаннях смерті від людини конкретно залежить дуже мало. Збереження молодості апріорі неможливе, бо старіння об’єктивний процес, який навіть формально не залежить від ваших особистих зусиль. Знайомі намагаються це робити за допомогою професіоналів, я практично ні. Як результат, лікуємося разом! Старожилів знаю і знав, але вони не надто вже й старі за віком. Найстаршому було 95. Вони мене абсолютно не надихають і так жити я б не хотів взагалі.
В української людини життя після 80 років мало схоже на щастя і проблеми не лише в здоров’ї та загостренні якихось хвороб. Просто наше суспільство не готове до існування таких людей і не надто добре їх сприймає.
У мене мама прожила 87 років, тещі учора відсвяткували 86. Обидві з того передвоєнного покоління, яке, на відміну від нас, по-справжньому міцно трималося за життя. Ніхто не може знати, скільки йому відміряно”.

Олена Желязо, піар-фахівець:
“1) До старіння я ставлюсь, як до законів Ньютона, – вони існують, незважаючи на те – подобається це мені чи ні!
2) Життєвий цикл білкових сполук – чим саме і є життя,- неможливо відтермінувати. Але… І, можливо, це ожна із найвеличніших загадка – така собі посмішка Бога, що стоїть над біологією та науковим досвідом. Хай воно як називається у різних релігіях та нарадах, але саме ці знання при старінні тіла, залишають людину молодою, а очі – яскравими. Це комплекс духовних та фізичних практик. Молодість – це комплекс важкої праці душі та тіла. Молодість у зрілому віці досягається неймовірними зусиллями, але результат того вартий. Рецептів не існує, тому що кожна людина іде за покликом свого серця, і саме воно обирає рецепти життя.
3) Я особисто знайома з декількома льотчиками-випробувальниками досить поважного віку. Це надзвичайні люди, з ясним розумом, міцними руками та бажанням жити насиченим життям. Їхнє життя – суцільний, палаючий адреналін та ризик. Здається, за стільки років увесь внутрішній світ повинен був перетворитися на суцільний попіл. Ні. Вони надихають своєю енергією, розумом, працездатністю і бажанням іти вперед. Це неймовірно!
4) Я хочу прожити своє життя яскраво і насичено, щоб встигнути перегорнути усі сторінки написані у Книзі Життя. А все інше хочу проілюструвати рядком пісні Володимира Висоцького: “В гості до Бога не буває запізнень”".

Юрій Атаманюк, журналіст:
“1.Природньо.
2. Намагаюся бути молодим у душі, а тоді і тіло не старіє.
3.Старожили, котрих знав, уже померли. Вони мене надихали тим, що багато рухалися і до смерті працювали фізично. А головне – були самовпевнені і не думали про смерть.
4. Так. Багато ходжу пішки, при кожній нагоді намагаюся працювати фізично. Максимально намагаюся позбуватися поганих звичок”.

Наталка Доляк, письменниця:
“1) Сприймаю старіння як невідворотність. Воно, звичайно, не дуже приємно, але що поробиш? Треба з цим миритись. От я й готуюсь миритись.
2) працюю над тим, щоб не скиглити й не бубоніти, щоб веселитись до останнього, щоб бути задоволеною життям, навіть, коли в тебе ноги не ходять.
4) Молодість зберігаю, спілкуючись з молодими їхньою мовою, а не з висоти прожитого. Вчусь у молодих, вони мені подобаються, я не бачу зазвичай у них вад, які бачать різні тітоньки та бабусі в транспорті та під під’їздами. А до того ще й бігаю, плаваю, багато сміюсь, люблю фотки в стрибку робити, тобто іноді літаю.
5) Особисто не знайома зі старожилами і навряд чи вони мене надихають. Мене надихає природа, усміхнені люди різного віку, сонце, дощ, гроза, і таке інше. Над довголіттям спеціально не працюю. Немає на це часу. Хіба кинути бігати й плавати й почати активно подумки працювати над ідеєю довголіття”.

Наталя Шилова, тангерос:
“1) Старіння я боюсь, але це пов’язане, зокрема, зі страхами щодо низького соціального статусу та незадовільної медицини в Україні.
2) Я сподіваюся на це. Намагаюсь дотримуватися здорового способу життя. Перш за все, багато рухатися. Займаюсь танцями, спортом, багато хожу пішки, не палю.
3) Ні, не знаю. Але коли бачу фотографії красивих стильних людей у віці, або активних людей похилого віку, що подорожують, танцюють, вчаться новому, – це мене надихає.
4) Чекаю на винахід пігулки молодості”.

Анастасія Лавренішина, казкарка:
“1. Старіння – це природно. Головне – не молодитися як гарна ляля і не гарчати як стара собачниця, решта – нормальні, заплановані зміни.
2. Я помірно слідкую за своїм тілом, не перенапружуюсь у цьому питанні. Нещодавно придбала собі помаду кольору бардо, яку носять жінки, а не дівчатка, і дивуюся, як мені гарно. У кожному віці свої переваги.
3. Моя бабуся мене надихає. Вона жвава на свої 70 з чимось років, завзята, струнка і натхненна. Якщо ти лежиш на дивані і пліткуєш, ти постарієш. Моя бабуся ганяє городами і ринками. Їй ніколи.
4. Єдине, за що я хвилююсь, це за те, щоб зберегти глузд з роками. Бути маразматичкою – не весела вдача”.

Вікторія Амеліна, письменниця: “Старіння – це нормальний процес, і так його й слід сприймати. Це реклама й масова культура нав’язали нам думку, що молодість – єдиний “правильний” стан людини. А ось передчасна втрата здоров’я не повинна вважатися нормою. Мені б хотілося, щоби натомість нормою в нашому суспільстві стало здорове харчування та заняття спортом – серед моїх знайомих у більшості так і є”.

Оксана Стебельська, спів, декламація, скрипка музичного колективу “Барви”:
“1) Нормально. Це природній процес.
2) Веду активний спосіб життя, треную мозок, стараюсь ловити позитив.
3) Так. Знаю. І вони дуже позитивні, все життя дуже активні, працюють фізично все життя, не з’ясовують стосунків, сильно не переймаються проблемами, труднощі приймають легко.
4) Якось спеціально ні. Просто живу активно і фізично, і творчо. Ціную кожну хвилину, наповнюю змістом”.

Тетяна Белімова, письменниця:
“1. До старіння ставлюся як до доконаного факту, як до того, чого не можна уникнути. Звичайно, хотілося б відтермінувати цей період – період справжнього старіння. Але ж так не буває? Ми не владні над часом. Тому сумувати над такими речами, як старість, не слід, на мою думку))
2. Думаю, що працюю. Доглядаю за своїм тілом. Намагаюся не переїдати. Вчасно лягати спати і правильно харчуватися. Не знаю, чи цього достатньо. Але поки до інших методів не вдаюся.
3. Я особисто знаю старожила – Коломійця Єфрема Івановича, 1922 р.н. Це дідусь мого чоловіка, який нині живий і здоровий, мешкає на Черкащині. Саме дідусь Єфрем надихнув мене на створення роману “Вільний світ”. Мені не хотілося, аби така людина просто пішла з цього світу. Тому я стала записувати спогади дідуся Єфрема на диктофон – від його дитинства і до 90-х рр. ХХ ст. Цих записів виявилося достатньо, аби написати роман. Непростий життєпис Єфрема Івановича надихнув мене написати про нього і про епоху, в якій він жив.
4. Мабуть, не працюю. Мені здається, довголіття залежить від багатьох факторів, але найважливішим є генетична схильність, успадкована від батьків. На це неможливо вплинути)) Це або є, або цього немає. Третього тут нема”.

Опитування провела: Ірина Новоставська
Світлина: www.wisbechstandard.co.uk
Джерело: Енциклопедія Щастяhttp://schastya.info/

  • VovixLDR

    Боротися і причому безжалісно! У 21 столітті ми маємо всі шанси перемогти старіння всією планетою, і Україна, до речі, – батьківщина цієї науки. Досить страждати стокгольмський синдромом. Старіння вбиває мільйони життів і навіть більше – мотивацію до життя, що показують ці коментарі. Досить бути заручниками, час діяти!

  • Pingback: Життя до 120 років. Міфи про здоров’я, красу, старіння і довголіття! | Масштабний проект знань "Інтелектуальні дискусії"()

  • VovixLDR

    1) Старіння загалом — це надзвичайно важлива для людських життів науково-технічна та соціальна проблема, на вирішення якої людство досі виділяє ганебно мало уваги та коштів, та ще й намагається заперечувати сам факт проблеми.
    2) Суб’єктивно — це війна, в якій наступ ворога змушує організовано чи неорганізовано відступати з певних позицій і втрачати людей, в якій ворог взагалі тебе може вбити, але потрібно зберігати розум і працювати на стратегічну мету — перемогу.

    Окрім елементарної підтримки здоров’я (не палити, не зловживати алкоголем, не вживати сумнівних речовин, певна фізична активність) — передусім це соціальний активізм і певна самоосвіта. Я хочу допомогти людству якомога швидше зорганізуватися і перемогти цього безжалісного ворога. Зрозуміло, це потребуватиме значних колективних зусиль, фактично це взагалі найбільший проект в історії людства, який вже розпочався, тільки досі мало хто це усвідомлює. Ворога буде розбито, перемога буде за нами.

    3) Це не просто хронологічні старожили — це люди, які ламають вікові та інші стереотипи в усіх сферах. Школярки-науковці, 40-50-річні дівчата-бабусі, 60-річні молоді матері, 80-річні спортсмени, тощо. Також 100..1000000+річні герої науково-фантастичних творів, яких усе більше. Ну і, звісно, реальні активісти та візіонери: FM-2030 (біологічно помер і кріонований), Рей Курцвейл, Обрі ді Грей, Ліз Перріш. Ще був такий 114-річний дідок зі США, який, на жаль, помер, але був ходячою настановою для 20-річних депресивних йолопів, які жаліються на втрату сенсу життя.

    4) Безпосередньо для себе ще майже ніяк не працюю, користуюся генетичним резервом, і взагалі мій фокус більше на соціумі — я хочу не просто сам бути радикально довголітнім, а й жити в суспільстві радикально довголітніх. Це, зрештою, найкращий спосіб збільшити і власні шанси на виживання. Важливо ще також свідомо, раціонально генерувати нові сенси життя, піднімати самомотивацію та мотивувати інших. Взагалі якщо чесно, власні зусилля наразі оцінюю на 2+ і розмірковую над тим, як реально можна підняти цей показник.