Страх дозволяє все життя їхати чужим потягом

А коли ви боялися востаннє? І який сенс був в тому страху? Навіщо? Чому людина постійно повертається по колу до страхів, які її спустошують, забирають час і просто ведуть паралельним шляхом від її шляху індивідуального, унікального, виняткового. І бачить людина своє життя, яке їде по іншій колії, але в неї нема можливості і сил нарешті вийти з чужого потягу.

Невже звичка їхати чужим потягом така міцна? Їхати в якісь атракціони з жахами. Навіть фільмів жахів не треба дивитися. В чужому потязі все яскравіше, потужніше, краще запам’ятовується і торкає. І жахи в чужому потязі пише не хтось інший, як та людина, що в ньому їде.

Щодня можна пересісти на потяг, де можна творити своє життя, мріяти, де страхи відсутні, де присутнє тут і зараз як наповнена реальність, потік різних комфортних діяльностей.

Але ні, і денний і нічний експрес під назвою страх працює з дня у день, з ночі в ніч за графіком впродовж життя. Інколи потяги зупиняються, щоб пересісти на свої потяги щастя. Але на станціях достатньо надихатися щастям і знову у свій страхоцейтнот. Бо 24 години їхати в стресі – це якось більш звичніше, ніж їхати 24 години у щасті.

І зупинки такі класні виходять. 1 хв щастя запам’ятовується краще за тиждень буднів. Такі собі дарунки за тиждень мук. Самі собі піддослідні особистості. Самі собі вигадують хорор.

І одного дня вже доходиш до свого потягу і можеш навіть сісти, проїхатися своїм маршрутом, а потім згадається своя-чужа стара електричка, немита, з брудними запахами, алкоголем, сигаретами, брудними розмовами, несвоїми людьми, з тривожними обставинами, причинами для постійних занепокоєнь, постійним мисленням невідомо про що, і вертаєшся покірно назад.

Бо так незвично мислити інакше, потрапляти в приємні ситуації, бути поруч з людьми, що окрилюють, наповнюють, надихають, створюють імунітет гармонії. Так не звично позитивно мислити, мріяти, робити свої чудові вибори, які приносять задоволення і силу діяти, творити свій шлях у своєму потязі. Це нереально. Це ілюзія. Чи не так? Щось не так з людьми, які живуть у щасті постійно?

Велика сміливість – відмовитися від чужого, бо чуже постійно стукає, наче контролери, що перевіяють квитки із запитанням: «Чому ви не в своєму (чужому) потязі? Що ви тут робите? Займіть свій потяг і своє місце. Досить порушувати колективне мислення, узагальнення і вибудовувати свої кордони, своє життя. Вам заборонено почувати себе щасливими. Ви повинні повернутися у стан страху, тривоги та паніки».

Автор: Ірина Новоставська
Джерело: Енциклопедія Щастя